Начинка для булочок і життя, або Навіщо муку просіювати

Прекрасної святкової днини, Читачу, я прийшла, аби подякувати Тобі за наші зустрічі!

Хочу пригостити Тебе смачненьким, тож маю при собі  нову історію. Вона така невибаглива, як булочки в дитинстві, однак я у начинку загорнула щось цікаве. Надіюсь, не погордиш почастуватись!

Булочки з ябком і подякою

– Коли до вас можна нині прийти, – якось в неділю після церкви підбігла до Соломії Наталка. Мініатюрна дівчинка вважала жінку своєю бабусею. І хоч тій було від сили сорок, тітка здавалась дитині такою мудрою, як можуть бути тільки бабусі.

А все чому? Бо так, як уміла пояснювати Соломія, не вмів ніхто. У її вітальні стояв величезний креденс, де за прозорим склом милувались не тарелі і келихи, а Хемінгуей, Сковорода, Кафка, Рільке і ще зо дві сотні мудрих людей. Вона любила їх вночі, натомість удень простою сільською мовою зі звичним діалектом розкладала на карткові будиночки вавилонські вежі в маленьких голівоньках сусідських дітей. У цьому була її геніальність, бо, зазвичай, дорослі кажуть складно про складне, втім легко пояснити незрозуміле – їм важко, як перекинути пір’їну через хату.

– Я пообіді пектиму булочки з ябками, приходи помагати, – усміхнулась Соля й не зчулась, як вже згодом на її кухні в унісон з духовкою палахкотіли пильні дитячі оченята.

– А шо ви берете? А скільки? А це шо таке? А це для чого? – сіяла дівчинка борошно та питання, поки тітка викладала на стіл потрібні складники.

– Випічка любить, щоб все було правильно, – пояснювала Наталі Соломія. – А найправильніше що? Усе робити з душею. Ось ти просіюєш муку. Від цього вона буде не лише чистою, але й набере в себе повітря. Коли ми поставим булочки в бравятуру, там буде жарко, а вони все одно матимуть, чим дихати, і файно нам підростуть. Це схоже на те, як люди йдут в церкву. Можеш бути покупаний, накрохмалений, дуже низько кланятись і хреститись, а не мухи гонити, та коли душа не візьме зі Служби Божої того повітря – буде їй тяжко. І потім, як Боженька дасть якесь випробування, вона не буде знати, що має робити. Через то й людина, скілько б років не мала, не виросте духовно.

Соломія допитливо усміхнулась Наталі, яка останні хвилин десять сиділа затамувавши подих і не зронивши ні слова. Напевно, в той час вона росла…

– Ти молодець, багато муки насіяла, – продовжила жінка, бачачи, що дівчинка забула всі свої питання і спрагло готова слухати далі. – До речі, мука дуже цікава. Ми думаємо: що в ній такого? Ну біла дрібцьонька, ні смаку, ні ніц немає. Але бач, Боженька зробив так, що за годину вона стане смачними булочками. Так само маленькі дітки. От ти, наприклад,  – ніби випадково, Соломія взяла за взірець Наталю. – Ти вже, звичайно, доросла: перейшла в четвертий клас, як-не-як. Але у той же час, ще маленька, бо Боженька подарував тобі весь цей великий світ. Будь впевнена, ти зможеш у ньому все – як ті маленькі крупинки муки. Я додаю в борошно цукор, трошки солі, ванільку – всякі приправи, щоб нам смакувало. А ти теж маєш вибір, що додаш в своє життя – чи будеш чемна до мами і тата, чи схочеш гарно вчитись, чи не будеш сварилась з Іркою Підгайною, чи будеш ввечір і врано молитись. Це все цукор і сіль для твого життя. Тобі би не смакували булочки з травов, правда? То і Боженька засмучується, коли дітки нечемні…

Сонечко поволі опускалось з неба на Солину кухню, сповнюючи її теплими ароматами випічки. Господині вийняли з духовки останню бритванку з рум’яними булочками та залишили їх охолонути. Самі ж посідали під хатою, задоволені своєю працею, та враз з кухні донісся страшенний гуркіт.

– Агій! Кіт перевернув наші булки, а шоб йому добре було, – сплеснула руками Соломія, прибігши на звук.

Наталя теж стояла засмучена і розчарована поведінкою свого пухнастого улюбленця.

– А знаєш, здається, я розумію, чому так сталось?

– Бо треба було вигнати Мурчика з кухні, коли ми виходили? – запропонувала свою відповідь дівчинка.

– Ну так, а, крім того, тому, що ми не подякували Богу, що поміг нам файно всьо впорати. Він так старався: і муку білюньку послав, і бравятура добре горіла, і ябка вчасно достигли. Як ж то ми так забули Йому подякувати?! – розводила руками Соля, бачачи, що її маленька помічниця теж про це замислилась.

Ще кілька хвилин обоє постояли спантеличені, потім зібрали надгризені котом булки (певно, бідака шукав з м’ясом, бо перепсував кожну), аж враз Соломія спохватилась:

– Добре, же Бог дав мені ідею залишити на столі тільки останню партію, а всі інші булочки вже давно чекають, щоб ми ними посмакували, – ніби витягуючи лотерейний квиток, ощасливила вона Наталю. Жінка добре знала, що робила, впускаючи Мурчика в кухню, і добре бачила, що дівчинка надовго запам’ятає цей урок подяки з запахом яблучних булочок.

З любов’ю З.

АВТОР: Зоряна ДЗЕРА

Читайте також: Час для пам’яті і час для молодості – історія одного похорону восени.