Що таке кірат чи кєрат? Дивна архаїчна назва, яка не має застосунку в сучасній українській мові. Багато людей тепер навіть уявити собі не можуть, що б могло означати це слово. А січкарня чи молотарка? Оці назви вже можемо сміливо пов’язати з сільським господарством.
Орфографічний словник подає, що "кират – пристрій для перенесення тяглової сили коней або волів до обертальних частин молотарки, січкарні тощо; кінний привод". Вираз "Ходити, як кінь в кіраті" або "Мати досить того кірату" означає тяжко працювати без відпочинку, ґарувати без просвітку. Наші бабусі чи прадіди, які були ближчі до землі, знають, напевно, як виглядав кірат, а ми про це можемо довідатися тепер лише з книжок, в музеях чи на виставках старовинних машин.
Чи не найбільша збірка кіратів (з пол. – kierat), січкарень, молотарок, плугів, борін, парових машин та інших рільничих застосувань, яким в більшості понад сто років, розміщена неподалік польського міста Ольштин, що у Вармінсько-Мазурському воєводстві. Після розподілу Польщі ця північно-східна частина належала до Східної Пруссії. Музей рільничих машин Драмінського є приватним і розміщений у місцевостях Натеркі та Шонбрук просто неба на кількох гектарах землі.
Януш Драмінський – засновник і голова фірми "Dramin’ski – Elektronika w rolnictwie", яка виготовляє та реалізує з успіхом вже понад 30 років високоякісні технічні прилади для ветеринарного та сільськогосподарського сектору. Окрім того, фірма має патент та виготовляє гібридний ультразвуковий томоґраф для точного виявлення онкозахворювань молочної залози. Апарат є прогресивнішим, абсолютно не шкідливим і виконує стовідсоткові, точні дані обстежень. Але фірма – це не єдина пасія пана Драмінського. Любов до землі у нього закладена змалечку, всі предки, далекі й близькі родичі походять з села.
"Роблю це за покликом серця і з великої поваги до тяжкої праці селян. Ці машини – надбання кількох поколінь, які вже відійшли, тепер зникають, порохнявіють, іржавіють або просто йдуть на брухт чи на дрова. Я хочу зберегти їх для наступних поколінь", – каже пан Драмінський.
Для підприємця й колекціонера давня традиція завжди була важлива. Багато років він збирає фото предків та старі знимки, які документують життя в селі. При фірмі також функціонує бібліотека, де є енциклопедії про сільське господарство кількома мовами.
Ще будучи малим хлопцем, Януш Драмінський отримав в подарунок від своєї бабусі старого серпа, якого вона також мала від бабці. Цей серп і досі зберігається в колекції. Так само, як і родинна кінна косарка, яку пан Януш випробував ще в дитинстві.
– Скільки експонатів налічує ваша колекція?
– Серцем колекції є три речі – кірати, рільничі машини з фабрик з колишніх польських територій та машини і трактори, вироблені на території Східної Пруссії і Німеччини. Чавунних (спіжевих) кіратів на даний момент є 252, і це, мабуть, найбільша колекція у Польщі. Проте мені йдеться не про кількість, адже кожен предмет є унікальним саме через написи. Ми можемо дізнатися й виробника, й рік виготовлення, й місцевість, де була на той час фабрика. Географія походжень кіратів налічує 6–7 країн. Є й з теперішньої України, і один кірат є навіть з українським написом. Більшість експонатів я купив. Часто бувало так, що вони були в жалюгідному стані, стояли десятиліттями за стодолами на землі чи привалені соломою. Тепер вони стоять на спеціальних дубових колодах.
– Чи є якісь цікаві історії, пов’язані з машинами?
– Кожен кірат, молотарка чи січкарня – це окрема історія, це свідок того часу і тих людей, які були такими самими, як і ми. Єдине, що нас з ними відрізняє тепер, – це інтернет та реактивні літаки. Маємо дерев’яну молотарку, яку називаємо "наречена" (з пол. Panna Ml’oda). Її для музею ми отримали від пані Гільдеґарди з Шонбруку. Коли вона у 1960-х роках виходила заміж, то з нагоди шлюбу отримала такий презент від батьків. Навіть у ті роки, коли земля вже оброблялась механізовано, такий подарунок був дуже вартісний.
І справді, механізовані знаряддя праці були дуже дорогими, не кожен міг собі їх дозволити. З дослідження "Технічне забезпечення галицького села сільськогосподарською технікою у міжвоєнний період" Віталія Виздрика дізнаємося, що
"...якщо, наприклад, у 1928 році плуг можна було купити за один центнер жита або 20,8 кг живої ваги свинини, то у 1935 році за такий самий плуг треба було віддати 2,7 ц жита чи 41,5 кг свинини, а ціна за молотарку, для порівняння, за ці три роки зросла з трьох вагонів жита до 8–9".
[caption id="attachment_61602" align="alignnone" width="730"]
Фабрика машин "Край" у Станіславові[/caption]
Нова техніка коштувала дорого, особливо парові машини, окремим господарям було не під силу її придбати, тому вони почали об’єднуватись у спілки. Товариство "Сільський господар" з кінця 1920-х років розпочало кампанію закупівлі нової техніки. Щоб зацікавити селян у новій техніці, провадилась широка пропаганда на сторінках видань, окремо друкувалися великі яскраво оформлені кольорові плакати, подавалися адреси у Львові, де можна було придбати цю техніку. Уряд йшов на поступки й знижував ціни, щоб спілки та окремі великі господарства купували саме польську продукцію, а не закордонну.
"А тут є напис українською мовою", – показує пан Драмінський наступний кірат й читає:
"УРСР Фабрика ім. 17 Вересня м. Перемишль". Відомо, що після "визволення" радянськими військами, згідно з пактом Ріббентропа-Молотова, частина Східної Польщі на якийсь час відійшла до Радянського Союзу, сталося це 17 вересня 1939 р. Тому росіяни перейменували велику фабрику сільськогосподарських і швейних машин "Polna" на честь цієї дати.
У міжвоєнний період фабрика рільничих машин та відливу заліза Е. Бредта діяла в Отинії, тепер Коломийського району (Fabryka maszyn i odlewnia Z.elaza E. Bredta i Ski w Ottynii), мала понад 400 працівників й була одним з найбільших підприємств такого типу в Східній Галичині. Продукція фабрики йшла на експорт до Угорщини, Болгарії, Румунії, Сербії, Росії.
Кірат з отинійської фабрики також знайшовся у музеї рільничих машин пана Драмінського.
Трохи
менша фабрика Біскупських діяла і в Коломиї.
Любін Біскупський був ветераном Січневого повстання, а пізніше купцем, промисловцем і власником фабрики. Разом із сином він у місті над Прутом продавав ексклюзивні шевролети для галицьких нафтових багатіїв. Л. Біскупський похований у Коломиї на польському цвинтарі.
Можливо, ще досі у місті під ногами можна побачити каналізаційний люк із написом "Fabryka Maszyn Br. Biskupscy sa w Kol’omyi". Івано-франківський "Промприлад" з 1905 р. був фабрикою машин та відливу заліза "Край" (Fabryka maszyn i odlewni Z.elaza "Kraj") з логотипом "R. Jaworski i Synowie "Kraj".
Фабрика виробляла мідні та залізні вироби. Від заснування підприємство очолював Юзеф Лоренс, який до того багато років керував металургійним відділом фабрики Бредта в Отинії. Вже з 1910 р. власником фабрики став Ришард Яворський, згодом його сини. Була в Івано-Франківську також велика фабрика "Віс" (fabryka maszyn rolniczych "VIS").
Проте, як читаємо далі в дослідженні В. Виздрика, аграрне перенаселення та дешевизна робочих рук Східної Галичини перешкоджали впровадженню сільськогосподарської техніки, незважаючи на державну підтримку.
"У господарствах великих землевласників використовувалась дешева праця поденників, що гальмувало застосування дорогих машин. За підрахунками згаданого товариства, ручне збирання врожаю поденниками на площі 80 моргів коштувало 1000 злотих. І стільки ж щорічно необхідно було сплачувати протягом 5 років лише за амортизацію кінної жниварки, купленої під 15-відсотковий кредит. Парова молотарка коштувала 20 – 40 тисяч злотих. Отже, "при таких цінах на машини і при середній відсотковій нормі, кожний ощадливий господар прагнутиме купувати старі молотарки і локомобілі, а придбання нової техніки вважатиме предметом розкоші".
Кілька парових локомобілів-тракторів, а серед них й "Lanz Bulldog" однієї з найвідоміших і найпотужніших на той час фабрик машин Гайнріха Ланца з Мангайму, містяться також і серед колекції Януша Драмінського.
Локомобіль – паровий двигун на колесах. Він міг крутити млин, молотарку, пилораму, олійний прес тощо. Машина була дуже дорогою, і не кожне навіть багате господарство мало змогу придбати її. І тепер раритетні екземпляри коштують недешево.
Протягом більш ніж сорок років від 1921 р. фабрика "Heinrich Lanz AG" виробила більш як 220 тисяч тракторів. Представництва фабрики були по всьому світу – Амстердам, Афіни, Москва, Одеса, Каїр, Париж, Ростов-на-Дону, Варшава.
Ірина МИХАЛКІВ-ВИННИК, Швайцарія
Читайте також: Уродженець Королівки — про багатолітній досвід життя та праці у Швайцарії
