Додому Новини Політика Коломийська ратуша відзначає ювілей

Коломийська ратуша відзначає ювілей

0
Поділитися

22 листопада 1877 року у нашому місті сталася подія — відкрили міську ратушу.  Ювілейному символу Коломиї виповнюється 140 років.

Спроектували її архітектори в неоренесансному стилі, П-подібною, заввишки майже 30 метрів.

Коштувала ця споруда 70.000 золотих ринських, на той час доволі велику суму.

Після Першої світової війни ратушу підвищили на 1 метр. Подейкують, що планували ще добудувати вежу-дах, однак це залишилося нереалізованою мрією.

Щоправда, уже в наші часи про цю ідею знову заговорили, а коломийський художник Микола Семеняк навіть запропонував свій проект.

Однак, на відміну від івано-франківської та снятинської ратуш, коломийська й досі простоволоса. Вважають, що вона найбільше подібна до ратуші у м. Яворові на Львівщині.

Преса писала, що під час копання ровів на фундамент ратуші виявили кам’яні фундаменти і людські кістки. Відомо, що у тій місцині колись стояв монастир (кляштор) римо-католицького ордену домініканців. Уже в пізніші часи, коли біля ратуші щось копали, то знову натрапляли на людські рештки.

За цісаря в коломийській ратуші містився маґістрат, тут сиділи батьки міста, а також був осідок поліції, а вгорі пожежна варта пильнувала, чи в місті десь не горить.

Площа ратуші дозволяла перебувати тут не лише міській управі, але й віддавати в оренду кімнати місцевим підприємцям та громадським організаціям.

У різні періоди в ратуші містилися касино (казино) “Ресурси”, в якому стояв більярд, можна було перечитати різні часописи, а також попоїсти.

Була тут тривалий час книгарня М. Міхти, крамниця м’ясних виробів, майстерня електротехніка Файкоша, надавав послуги рукавичник і бандажист Перхал.

У 1880 р. ратуша згадується у двох поважних контекстах: сюди привели заарештованого ґенія Івана Франка, сюди вчащав видатний польський етнограф Оскар Кольберґ, який записував у Коломиї та на Покутті фольклор.

Першого листопада 1918 року, коли проголосили ЗУНР, — на ратуші вперше замайорів наш синьо-жовтий прапор. Згодом у маґістратській салі відбувалися сесії Коломийської окружної національної ради ЗУНР (відповідник теперішній обласній раді), на яких вирішувалися важливі поточні політичні, військові та господарські проблеми округи.

Незабаром до ратуші прийшла польська влада, а 1939-го — більшовицька. Коли радянська влада панічно втекла від німців, то на короткий період у Коломиї встановили українську владу, і на ратуші тоді вдруге замайорів синьо-жовтий прапор. Однак мадяри, а за ними німці знову перетворили ратушу на символ окупаційної влади з чужими прапорами й шильдами.

Другі совіти прийшли надовго. У ратуші заквартирував штаб 331-го полку внутрішніх військ Радянської армії, упродовж 1954 — 1990 рр. тут містилося Коломийське медучилище, а також в один період — стоматполіклініка.

Нарешті 1990 р. на ратуші замайорів втретє і назавжди наш національний стяг. З балкона ратуші у серпні 1991 р. промовляли до багатотисячного здвигу міські керівники й поважні коломийські гості з нагоди 750-річчя славного міста над Прутом.

У 1990-і на першому поверсі ратуші містився Музей історії Коломиї та місцеве телебачення. Згодом там мали свої кімнати окружні виборчі комісії, редакційно-видавничий комітет “Енциклопедія Коломийщини”.

Окремо можна розповідати про ратушевий годинник, про мелодії, які періодично то лунали з ратуші, то замовкали. А також про ратушеве подвір’я, де стояла “страж пожарна”, де було кафе “Марта”. Безперечно, на майдані перед ратушею відбувалися всі головні історичні коломийські події.

Ратуша збагачена трьома пам’ятними таблицями:

за Австрії коломийські поляки відкрили 1894 р. таблицю Тадеушеві Костюшкові (1746 — 1817) — національному героєві Польщі, Білорусі та США, генералові Армії США, видатній постаті, яка підняла поляків на антиросійське повстання;

за СРСР компартійна влада з нагоди 100-річчя Івана Франка у 1956 р. встановила таблицю нашому Іванові Франкові, який перебував арештантом у ратуші і з якого совіти намагалися зробити правдивого соціаліста;

у 1981 р. ту скромну таблицю замінили на мистецьку (автор — Василь Вільшук); до слова, таблиця була такою масивною, що довелося замурувати ратушеві двері, і відтоді вона втратила свій первісний вигляд; за України (2017 р.) замурували керамічну таблицю останньому з княжих часів русинському (українському) війтові Коломиї Воронькові, якого згадано в історичних джерелах 1398 року. Виконали її в стилі коломийської кераміки.

У наш час в святкові періоди (Різдво, Великдень, свято Миколая, Новий рік, День міста/храмове свято) ратушу прикрашають, підсвічують.

Вона продовжує своє життя, хоча існують пропозиції перенести міську управу в інше приміщення, а ратушу залишити як історичну будівлю, наповнивши її історичним змістом.

Та наразі у ній відбуваються різні події, зустрічі, у бурхливі часи (Помаранчева революція, Революція гідності) вона стає штабом, центром ідеї і чину. А ще біляратушна територія є місцем   зустрічей і побачень та орієнтиром.

Ратушу безліч разів малювали й фотографували, її можна побачити на листівках, конвертах, значках, обкладинках книжок і альбомів. Вона є давнім коломийським символом, конкуруючи з новим символом — музеєм “Писанка”.

Очевидно, в Коломиї відзначатимуть, якщо не 140-річчя ратуші, то 150-річчя. Гадаємо, вона ще більше, ніж 10 років простоїть…

1930-і роки
Сучасний вигляд
Ескіз до проекту вежі на ратуші коломийського художника Миколи Семеняка

 

АВТОР: Микола САВЧУК