Василь усе своє шістдесятилітнє життя провів у Коломиї. Знає кожний закапелок, кожний кавалок старого фасаду в занапащених двориках середмістя, й так аж до Пруту - в один бік, і аж до міського кутка "Канада" (за залізничними коліями) - в протилежний бік.
Серед акул коломиєзнавства Василь Нагірний вирізняється легкістю подачі матеріалу з домішками інтригуючих "ароматизаторів". Він упевнено зайняв у цьому просторі свою нішу. Починав серійні публікації ще працюючи у недовговічній "Діловій газеті", у газеті "Вісник Коломиї", відтак - у "Вільному голосі". Не знаю, як там у "Віснику", а у "Вільному голосі" цей хронікер коломийської урбаністики, щиро кажучи, почував себе не зовсім у своїй діжці. Бо там від нього вимагали різнопланової журналістики, а не лише копирсань у старожитностях, де він є спецом неперевершеним. І Нагірний пішов працювати науковим працівником до музею Гуцульщини й Покуття. Коло обов'язків автоматично звузилося до приємних. Але на цьому пошуки найефективнішої самореалізації не завершилися. Вчасно отримав пропозицію вести на телерадіокомпанії "НТК" краєзнавчі програми й поїхало-покотилося: до ручки й блокнота додалися телекамера й мікрофон. Довелося попрацювати над дикцією, взагалі, над створенням телемедійного іміджу. Починав свої програми з коломийських і навколоколомийських історій, з часом ракурс розширився на район і на всю західну Україну загалом. "Немає в Галичині такої ратуші, вежі, дзвіниці, куди б мої ноги не піднімалися, я залізав у такі "нори" й підземелля, куди навіть місцеві не залізали, - розповідає. - На правду, почуваюся в Галичині, як у власній кишені...".
Василь Нагірний з операторами ТРК-НТК об'їздив чи не всю Європу. Робив і продовжує робити свої кінохроніки, які мають одну специфіку, - скрізь на чужинецьких землях автор намагається віднайти й зафільмувати сліди наших видатних земляків. Та ще веде передачі по радіо. За ступенем популярності в Коломиї його мало хто наздоганяє.- Знаєте, хлопці, що скажу наостанок, - втомлено позіхає ювіляр і бере до рук гітару, - домашня популярність додає менше гонору, а більше клопоту. Мені, звичайно, лестить, що мене в Коломиї впізнають на вулиці. Та воно трохи обтяжливо, коли тебе знагла зупиняють і нав'язують теми для розмови, на які я говорити не маю часу, або просто не хочу. Тоді втікаю сюди, в свій офіс. Тут моя маленька територія свободи.
"Коломия - моя маленька територія свободи"
Більше про ювіляра читайте в наступному випуску газети "Дзеркало Media"
Андрій МАЛАЩУК
Фото: Андрій КАНЯ