До переліку постійно затребуваних професій з легкістю можна віднести  кравецьку справу. З розповідей наших бабусь знаємо, як часто колись жінки самі шили одяг, оскільки придбати особливо не було де. На село мала бути хоча б одна кравчиня, яка одягала півсела. У місті були ательє, де робота кипіла увесь час. Зараз же магазинів одягу, здається, більше, аніж потрібно. Багато імпортного одягу на різний смак та за різною ціною, та вже з кожним роком все більше з’являється й українського виробника. Як наслідок, до ательє більше звертаються із проханнями дещо підшити, відремонтувати чи за іншими корекціями. Хоча речі, створені індивідуально за вашим бажанням, з підібраними тканиною та фурнітурою, – цінніші та точно стануть улюбленими. У нашому місті є багато кравчинь та кравців, які люблять і добре знають свою справу. Жінки та дівчата не тільки ремонтують одяг, але й підбирають все індивідуально. Окрім цього, в Коломиї понад півстоліття існує ательє, яке успішно працює та славиться своїми якісними виробами. Коломиянка Марія Вівчарик у сфері пошиття одягу вже 25 років. "Працювати кравчинею ніколи не хотіла. Мріяла стати перукаркою, – розповідає пані Марія, – але, по-перше, цього хотіли мої батьки, а по-друге, шити у мене виходило добре". Закінчивши після 9 класу Центр професійно-технічної освіти №1 в Івано-Франківську, тривалий період часу пані Марія шила вдома. І тільки рік тому вирішила відкрити власне ательє "Новий стиль" на вул. Чорновола. Зараз це сімейний бізнес, оскільки разом з жінкою працює зять. Дочка пані Марії також вчиться на кравчиню.

Поряд з досвідченою швачкою працює і молода дівчина, яка тільки розпочинає займатися цією справою. Працює тут лише місяць. "Не скажу, що дуже любила цю професію, коли вступала. Але щойно почала застосувати теорію на практиці – захопилася", – розповідає Влада Вишиванюк. Дівчина закінчила Коломийський політехнічний коледж за спеціальністю модельєр-конструктор промислових виробів.

"Ця професія дуже творча. З клаптика тканини можна створити справжній шедевр, – переконана дівчина, – це прояв фантазії, ціле мистецтво. Я отримую радість, коли моя робота подобається людям".

Ремонтом речей кравчині майже не займаються. Здебільшого виготовляють індивідуальні сукні, але не тільки. На одяг нашивають різні аплікації, вишивки тощо. Наталія Солощак – також кравчиня з великим стажем. "Шити я завжди любила. Пам’ятаю, як бабуся у 4 роки принесла мені голку з ниткою і попросила пришити ґудзик. Звичайно, я її послухала. Окрім цього, біля нас жила кравчиня, і я неодноразово ходила до неї шити. Після чого під час навчання в школі пішла на курси крою та шиття". До 1982 року жінка шила вдома, а з 1999-ого почала займатися цим професійно. І як результат, 2002-ого року відкрила своє ательє "Модниця", що на вул. Бандери. За словами пані Наталі, мода повертається що два роки. Тому зараз популярним стає одяг з 70-х років минулого століття. Для того, щоб бути знаючою кравчинею, потрібно бути і модельєром, і психологом. "Нам треба вміти і розрадити, і порадити. Часто люди приходять і самі не знають, що хочуть. Якось до мене прийшла дівчинка і захотіла сукню. Але якби я зробила так, як вона хоче, тоді мали би пальто. Я особисто не один раз відмовляла, коли бачила, що бажання клієнта може зіпсувати річ. Спочатку на мене ображалися, але потім приходили і дякували. По правді, у своїй практиці я мала різні випадки. Також шила і комбінезон для собаки. Насправді, це доволі непроста, довга та кропітка робота". Як зізнається кравчиня, нині бракує кадрів. Мало хто з молодих хоче працювати перші три роки і отримувати за це малу винагороду. А ті, які приходять, після кількох років навчання ідуть в декрет або виїжджають в інше місто чи країну. Окрім цього, колись існували спеціальні профтехучилища, які впродовж двох років давали необхідні знання та відправляли учнів на роботу. Тепер їх немає. Поряд з пані Наталією працює двоє молодих дівчаток. Олена Котюк та Ольга Ковалюк вважають особливою свою роботу через її різноманітність, адже кожен день приходять нові замовлення, не схожі одне на одне. У нашому місті на бул. Лесі Українки є найстаріше ательє "Новий силует", яке збудували ще 1959 року. З 1961 року тут працювали перші працівники і їх кількість налічувала 120. Шили і шуби, і ковдри, і верхній одяг… Одним словом, відділів було багато. Найстарша кравчиня Дарія Бережницька працює тут майже 49 років. "Якщо чесно, я мріяла стати юристом, – розповідає жінка, – але оскільки моя родина була вивезена до Сибіру, в той час навчатися у вищих навчальних закладах я не мала права. Тому пішла вчитися кравцювати. Закінчивши відповідні курси в тодішньому Будинку офіцерів, поїхала навчатися на закрійника до Києва". Після розпаду Радянського Союзу це приміщення у кравців хотіли відібрати, і впродовж майже двох років пані Дарія разом з колегами боролися за його збереження, відвідуючи найповажніших людей країни. Собі вдалося залишити лише одну четверту, тобто тепер це лише дві кімнати, а раніше це був цілий будинок. Поряд з пані Дарією працюють кравчині, які також пам’ятають тяжкі часи. Але, незважаючи на це, вони ніколи не опускали рук. "У нас і думок не виникало про переїзд за кордон чи кардинальну зміну професії, – розповідає Наталія Данило, – нам подобалось те, чим ми займалися". Найцікавішими роботами пригадують виготовлення сценічних костюмів для театру, танцювальних колективів та циркачів. "Ми тоді ночами не спали, – пригадує Світлана Якуб’як, – але це не заважало нам тішитись. Деколи костюми навіть приміряли на собі…". АВТОР: Соломія МАРДАРОВИЧ ФОТО: Ярослав ВАРЦАБ'ЮК