Гриньківа засудили в 1973 році за "антирадянську агітацію і пропаганду" на сім років колонії суворого режиму. Відбував покарання у с. Кучино Пермської області. Термін до кінця не відбув - у 1978 році помилуваний і випущений на волю.
Від часів Незалежності прийнято більше згадувати про в'язнів сталінського режиму, так, наче радянська влада після смерті свого вождя зробилася милосердною до інакодумаючих. Насправді репресії продовжувалися до кінця вісімдесятих - періоду розпаду СРСР, тільки в менших масштабах. Підтвердження цьому - арешт членів Спілки української молоді Галичини з осердям у Печеніжині взимку 1973-го. Цю нелегальну законспіровану патріотичну організацію заснував Дмитро Гриньків у 1972 році. Організація займалася просвітницькою роботою серед молоді, мала далекосяжною метою створення самостійної України, тому не цуралася й зброї, - про це мовив на вечорі пам'яті побратим Гриньківа Василь Шовковий. Але організацію видали органам КДБ. (Донощик і сьогодні мирно живе й працює в Коломиї. - А. М.).
Повернувшись додому до дружини, Гриньків влаштувався робітником на заводі "Коломиясільмаш". А треба сказати, що цей завод, де на той час працювало 5 тисяч робітників, першим серед промислових гігантів області започаткував процес демократизації: тут у 1989-му році утворилося Товариство української мови, перший осередок РУХу, який очолив вчорашній політв'язень Дмитро Гриньків. І це попри те, що на "Сільмаші" сумлінно виконували свої обов'язки співробітники двох відділень КДБ. Про діяльність Гриньківа на "Сільмаші" говорив його приятель депутат міськради Геннадій Романюк.
Дмитро Гриньків двічі обирався депутатом міської ради; в останні роки життя був головою товариства політв'язнів і репресованих. Жодне віче в Коломиї не обходилося без кипучої присутності Гриньківа. А ще він устигав писати художні тексти - поезію й прозу. Все устигав, не встиг лише повноцінно навтішатися життям, - у 64 роки відійшов у вічність.
АВТОР: Андрій МАЛАЩУК
ФОТО: Андрій КАНЯ