ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Чому проблема ненависті до трансґендерних людей стосується кожного. Інтерв'ю з учасницею маршу із Західної України

20 листопада у світі відзначається Міжнародний день пам’яті трансґендерних людей, які загинули через ненависть та упередженість до проявів трансґендерності. Чому в Україні ця проблема стосується кожного і чому про це сьогодні потрібно говорити –пояснює учасниця маршу за права транслюдей Юлія Кульчицька. "Сьогодні трансрух в Україні молодий і ще не зовсім сконсолідований" Здебільшого жертвами нападів стають люди із вразливих груп та активісти й активістки правозахисних рухів: трансґендери, ЛГБТ, феміністки, роми тощо. Кількість трансґендерних людей  сьогодні складає від 0,7 до 2% зі всіх людей у світі. Це люди, які  досі зазнають різних форм насильства та жорстокості, що інколи призводить навіть до вбивства. Україна не виняток, тому у  цей день правозахисні організації проводять різні акції, пам'ятні і просвітницькі заходи, щоб привернути увагу суспільства до нагальних проблем трансспільноти. Цьогоріч марш ініційовано громадською організацією “Інсайт”. Він мав відбутися у Києві, але був зірваний. Натомість відбувся короткий мітинг, який тривав двадцять хвилин. "Інсайт" - це організація, яка об`єднує лесбійок, геїв, бісексуальних, трансґендерних та квір людей, які прагнуть до становлення демократичного та толерантного суспільства. У заході  також взяла участь львів’янка Юлія Кульчицька. Минуло вже 2 роки  як дівчина долучилася до боротьби за права трансґендерних людей і інших вразливих спільнот.
"Зазвичай у людини шлях до активізму, боротьби за ґендерні проблеми, відбувається поступово. Я ж одного разу пішла на фестиваль рівності у Львові, який у кінцевому випадку зірвали. Там панувала нездорова атмосфера, і я в одну мить зрозуміла масштаби ґендерної проблеми. Сьогодні трансрух в Україні молодий і ще не зовсім сконсолідований, - розповідає Юлія. - Багато людей керуються стереотипними думками відносно того, кого можна вважати трансґендерами, а кого ні. Вони думають, що можуть обирати кому і що одягати, які кольори носити і взагалі як і з ким жити. Суспільство встановлює жорсткі рамки, і коли хтось вибивається з тих рамок – з’являється неаргументована агресія і несприйняття".
Учасники маршу пам’яті трансґендерних людей вважають найголовнішими цінностями рівноправ’я,  свободу, інклюзивність та різноманіття для усіх соціальних груп. "Цей марш - про право кожного" Підрахувати скільки трансґендерних людей в Україні сьогодні практично неможливо, адже не всі заявляють про себе публічно – бояться суспільного осуду, втратити роботу, родину тощо. За словами Юлії, трансґендерні люди в Україні часто відчувають на собі психологічне насилля і неправомірні дії.  У сторону дівчини теж лунали неприємні коментарі від представників поліції і навіть влади.
"Я вважаю, що ґендерні проблеми виникають від незнання і стереотипів. Треба бути освіченим і мати бодай базові речі про світ навколо. Тому в школах потрібно говорити про ґендерні проблеми. Хоча б для того, аби  підготувати дітей до дорослого життя і зупинити булінґ. Дитину сьогодні можуть "травити" не тільки через те, що в неї існують дві мами чи два тата, але й за расовою чи національною приналежністю", - каже Юлія.
Цього року було опубліковано Міжнародну класифікацію хвороб 11 перегляду (МКХ-11). Це важливо тому, що медичні діагнози, пов’язані з трансґендерністю, більше не належать до категорії психічних захворювань. Тепер психіатри не мають права визначати долю транслюдей. Утім питання впровадження нової класифікації та зміни медичних стандартів кожна держава вирішує самостійно. В Україні досі транслюди повинні чекати два роки на встановлення діагнозу з  низками умов, що суперечать одна одній. Часто виникають непорозуміння з документами. Учасники та учасниці ходи вважають це принизливим, тому вимагають затвердити новий клінічний протокол з медичної допомоги трансґендерним людям, зняти заборону на усиновлення чи удочеріння для трансгендерних людей,  включити ознаки ґендерної ідентичності до законодавства про протидію дискримінації, а також  включити гендерну ідентичність до переліку ознак, за якими прояви насильства мають розглядатися як злочини на ґрунті ненависті.
"Люди думають, що їм не потрібно виходити на марш, якщо вони не відносять себе, скажімо, до трансґендерної спільноти.  Думають: це їх не стосується. Але насправді цей марш – це про право кожного: на своє тіло, своє життя, на право жити так, як хочеться, а не на стереотипні вимоги суспільства. Ми всі маємо право жити без насильства і дискримінації, тому важливо на марш вийти як трансґендерним, так і цисґендерним людям", - стверджує Юлія Кульчицька.
Тетяна ЖИДАК