"Танець – це моя душа": Мирослава Воротняк - про свій колектив, сучасну молодь і патріотизм

Танець – це її душа. Мирослава Воротняк, заслужена діячка мистецтв, поставила не одну виставу, працювала не в одному театрі: Чернівецький (5 постановок), Миколаївський (2 постановки), Луганський (1), Дрогобицький (1), Тернопільський (6) і понад 40 постановок вже в Коломийському театрі.

Як режисер пластики та балетмейстер поєднала своє життя з танцем - читайте в інтерв’ю Дзеркала медіа.

Як давно займаєтеся танцями?

Від п’яти років. Спочатку танцювала в садочку, де виконала свій перший танець "Чунга-чанга". Вдруге виступила на  головній сцені Тернополя, представляючи місто Хоростків. Для мене це було справжнє випробування. Мені кричали "браво", але я не знала, що це означало. Від страху  втекла за куліси. Мене кілька разів просили вийти на поклін, але я так цього і не зробила. Я почала плакати. Це і був мій перший досвід, після чого почала ходити в ансамбль  народного танцю. Моїм керівником був  Володимир Сусла. Танцювала і в середній, і в старшій групі.

У 14-річному віці разом з батьками  переїхала на Коломийщину. Тут одразу пішла  в ансамбль народного танцю "Покуття" до Дани Демків, де протанцювала майже 25 років. Ця жінка зіграла велику роль у моєму житті. Вона навчила мене любити український танець, музику та костюм. Також багато мені дала  Любов Одинська. Завдячуючи їй, я вступила в Академію мистецтв у Києві, яку закінчила 2006 року.



Паралельно з навчанням  створила свій  власний колектив  "Квіти Покуття", згодом -  "Дихання". Активно  набирала групи і власне так  почала працювати після закінчення академії. Одночасно пішла працювати  в Коломийський  театр, де є балетмейстером донині. Оскільки мій чоловік Роман - художник і займається різьбою, ми з ним почали говорити про елемент сварг у різьбі. І коли дослідили цю тему глибше, то зрозуміли, що цей знак є скрізь - починаючи від одягу і закінчуючи танцями. Тому вирішили змінити назву колективу і назвали "Сварга". У 2014 році він отримав статус "народного". Велика подяка усім учасникам колективу і батькам, а особливо родинам Копильцівих, Комар та Беля, які завжди допомагають, наприклад, у пошитті костюмів, адже це ми робимо власноруч. Не можу також не згадати Яну Василовську, директорку Народного дому, яка завжди підтримує будь-яку ініціативу.

Що означає цей знак?

Це знак сонця, води і вогню. Це сторона - чоловіча і жіноча. Коли є єдність, тоді правильна сварга і правильне русло. Не розумію, чому цей знак забороняли   у Радянському Союзі і чому  на людей він навіює страх і хвилювання. Сварга - як надихає, так запалює і врівноважує.



Про що повинен розповідати танець?

Танець, як і пісня, як і мова, є душею  народу. Тому танець повинен розповідати про народ. Вдалим прикладом у цьому випадку є хіпхоп. Це культура темношкірих людей. І я вважаю, що вони дуже вдало подали його людям, адже тепер це один з сучасних видів танцю. Мені  б хотілося, щоб наші українці так гордилися своїм танцем. Тому що багато елементів з гуцульських присядок чи гопака присутні в різних стилях сучасного танцю. Вони унікальні. Багато хто з моїх учнів вже сам викладає народні танці, чому, звичайно, я не можу не тішитись.

Що ви радите своїм учням?

Танець повинен бути в душі. Якщо ти танцюєш  заради грошей чи для хизування чи для представлення себе, тоді це не танець. Коли ти розумієш, що без нього не можеш жити, тоді це твоє. Тому я завжди кажу своїм учням: танцюйте з душею.

Як вважаєте, теперішній патріотизм - інколи може бути прикриттям для досягнення власних цілей?

Думаю, що ні. Людина народжується патріотом. Я не можу говорити за всіх, але якщо за себе, то так, я патріотка. 2013 року я працювала  в Луганському театрі російської драми і вільно розмовляла українською мовою.  Зі мною  також всі розмовляли українською мовою. І там є патріоти. Мої учасники - всі патріоти своєї країни. Ось, наприклад, батьки одягають дітей у вишиванки,  але не дуже хочуть віддавати їх  на народні танці. Але це їхній вибір. Я вважаю, що в теперішній час потрібен цей прояв патріотизму. Також потрібно, щоб у школах більше надавали цьому значення. Зараз це відбувається дуже поверхово. Але в першу чергу потрібно запитати себе: що я зробив? Потрібно бути патріотом своєї країни, традицій та колективу.



Над чим зараз працює народний колектив "Сварга"?

Цьогоріч ми були на 10 фестивалях, де достойно представляли свій колектив, місто, а за кордоном – країну. Нині готуємося до всеукраїнського фестивалю народного танцю "Покутські витоки", який відбудеться з  1  по 3 березня. Плануємо поїхати за кордон, але, як завжди, виникають проблеми з фінансуванням.

Де виступали за кордоном? І який досвід нам потрібно перейняти?

Ми виступали у Вроцлаві на відкритті Українського дому, в Нисі, Венгожево. Також в Румунії та Греції. Нам потрібно вчитися від них організованості. Вже за рік вони знають, скільки коштів виділятиметься, які колективи запрошувати і так далі. Вони не готуються до фестивалю за два тижні, як у нас.



Нещодавно разом з народним ансамблем "Орфей" ви поставили виставу на вірші Івана Франка. Що найбільше запам’яталось під час вашої співпраці?

Напевно,   найбільше запам’ятались діти. Вони вразили мене своїми здібностями. Шкода, що про них знають не всі наші краяни. Їх потрібно відкривати і популяризувати.

А як виглядає ситуація з молоддю?

Ви знаєте, у них зараз більше можливостей. Вони сміло можуть організовувати свої колективи, якщо знаходять однодумців. Для молоді не існує жодних рамок. Головне - мати бажання.



АВТОР: Соломія МАРДАРОВИЧ

ФОТО: Андрій КАНЯ

Читайте також: Танець – як різьба, різьба – як танець. Подружжя Роман та Мирослава Воротняки примножують славу Коломиї

Економимо ваш час: підписуйтеся на наш канал у Телеграмі – там публікуємо тільки 2-3 найважливіші новини за день!