Саме той легендарний чоловік, який відправив у Станиславів віз євреїв, бо вбив одного на похороні свого брата. Саме той Микола, який був власником Бучача і спонсором фантастичного ансамблю центру цього міста. Казали, що йому навіть відмовлялися розгрішення на сповіді давати. Такий він був поганий. А з іншого боку, саме він став будівничим багатьох храмів, фінансував будівництво найкращих церков Галичини. І саме він, розкаявшись, став фундатором, а згодом ченцем-василіянином Почаївського монастиря. Ось так внутрішня боротьба добра і зла у цій людині залишила для нас неймовірні перлини у крихітному містечку Галичини.

Микола Потоцький у XVIII столітті мав бажання створити в Городенці «магнатську столицю». За період життя дідича в Городенці було збудовано палац (не зберігся), велику синагогу, монастир місіонерів, латеранську каплицю, костел Непорочного Зачаття Діви Марії, церкву Успіння Діви Марії, мурований триарковий міст «Три мости». Місто було місцем постійного перебування щорічного польсько-турецького ярмарку, що надзвичайно сприяло його розвитку як торгового центру.

Саме з цього періоду походять найвідоміші пам'ятки міста, які збереглися до тепер.

Костел Непорочного зачаття Діви Марії. Важко знайти місця, звідки б не виднівся цей храм. Він просто домінує над містом. Збудований як храм та монастирський комплекс за проектом Бернарда Меретина у 1760 році, був прикрашений фантастичними роботами «Маестро Пінзеля» (для тих, хто забув, нагадую, що собор св. Юра у Львові є найвідомішим творінням цього творчого тандему, а виставки робіт Пінзеля відбувалися у Парижі та Відні у 2013 та 2016 роках відповідно). З приходом австрійської влади у приміщення монастиря переїхала міська рада. Реставраційними роботами на початку ХХ століття займався автор Львівського оперного театру – Зигмунд Горголевський, а повний занепад комплексу стався уже у часи СРСР. Чудом збереглася скульптура Матері Божої перед храмом.

Повільно просуваються ремонтні і реставраційні роботи. По суті, вони почалися тільки у минулому році з ініціативи місцевих активістів, які створили крауфандингову платформу (деталі за посиланням: https://www.pokutia.com/project.html). Храм діючий, почергово богослужіння відправляються для греко- і римо-католиків. Однак мені жоднісінького разу не вдалося потрапити до середини. Можливо, вдасться вам.

Від костелу униз веде маленька стежечка вниз. Тут можна побачити стару школу та декілька будинків початку ХХ століття.

Однак, якщо вас цікавлять інші роботи Меретина, тоді прогуляємося на центральну площу Городенки, минувши пам'ятний знак на честь замку, що стояв тут колись.

Другий цікавий храм – це церква Успіння Пресвятої Богородиці, яка була збудована для греко-католицької громади коштами уже згаданого Потоцького. Проєкт розробив Бернард Меретин, а закінчував будівництво його учень – Мартин Урбанік. У 1766 році освятив храм владика Лев Шептицький – предок усім відомого Андрея Шептицького.

Звісно, інтер'єр оздоблював Пінзель та його учні. Власне, ця церква була однією з останніх, збудованих Меретином та Пінзелем. Тому частину роботи виконували їхні учні уже після смерті вчителів.

Цікавим є те, що церква більше нагадує римо-католицький костел. Вчені пояснюють це тим, що Меретин і Пінзель не були спеціалістами в канонах оздоблення східнообрядових церков. Ймовірно, Собор Святого Юра теж специфічний. Правда?

Пам'ятаю, як під час мого другого візиту до Городенки разом з моїм другом зайшли і хотіли сфотографувати інтер'єр храму. Однак, нам не дозволили, мотивуючи страхом перед крадіжкою та відсутністю у нас документів. Ми ж молоді були і не мали тоді авто. Вже за 10 років реакція була протилежною. Будь ласка, фотографуйте. А коли я запитав причину метаморфозу, то почув, що технології на місці не стоять. Церква обладнана камерами та сигналізацією. Тому тепер документи показувати не обов'язково.

Поруч із храмом є ще одна церква – вірменський храм 1706 року спорудження. Це найдавніша споруда в місті. До речі, є схожість між ним і церквою Успіння – подібні балкони. А все тому, що наприкінці XVIII століття реставрацією вірменського храму займався уже відомий Мартин Урбанік.

З протилежного боку центральної площі, яка зараз реконструюється, розташований базар. А тут виділяється двоповерхова споруда – це колишня синагога. Якщо пройтися вглиб, то побачимо ще один давній храм міста. Це мурована церква св. Миколая (1793 р.), збудована на місці старої дерев’яної. Сюди теж складно потрапити, він маловідомий, не центральний. От і закритий, коли немає Богослужіння.

І ше кілька слів про унікальний міст Потоцького, який зараз з’єднує Городенку із селом Котиківка. Триарковий міст над потічком Ямгорів збудували у період 1745–1769 років замість дерев’яної переправи. Зараз це найдавніший діючий міст Галичини і другий за віком в Україні (найдавніший – в Кам’янці-Подільському). Споруда реконструйована наприкінці ХІХ століття. У 2020 році місцеві очільники пообіцяли капітальну реставрацію мосту.

Чи є щось ще цікаве у Городенці? На мій погляд, ні. Хоча, у кожного своя думка. Для свого найстаршого туриста я намагався знайти місця його навчання та роботи. Говорив з місцевими музейниками, читав літературу. Однак, на жаль, нічого не знайшов. Усе знищене. Прикро, але дух старої Городенки – це декілька храмів у центрі. Все решта – сюрреалізм. Видатні «перлини» поруч із руїнами, відновлені хатки та бездоріжжя бічних вулиць.

Нехай усе змінюється на краще.

Скажу так, якщо ви приїхали сюди громадським транспортом, то є вірогідність, що далі їхати вже не буде часу. Треба буде повертатися до Франківська. Але якщо ви автомобілем, то я певний, захочете ще щось побачити. Отже, що ще цікавого є у цьому районі?

Їдучи через рідне село відомого чудотворця, єпископа, беатифікованого у 2001 році папою Іваном Павлом ІІ, Миколая Чарнецького – Семаківці, можна потрапити в інше цікаве село, розташоване приблизно за 15 км від Городенки – Михальче.

Тут добре зберігся костел з цікавою скульптурою св. Валентина на дзвіниці. А по сусідству – церква оборонного типу.

Ох, цікаві спогади в мене про це село. Як ми шукали тут Помірки – райончик, де жили поляки і який був зрівняний із землею у 1960-х роках.

А ми їдемо далі. Дещо покружлявши та маючи добре заряджену батарею у GPS, можна гайнути до Чернелиці, у якій ще років 15 назад була навіть своя лікарня. Тут збереглися руїни костелу 1661 року та непогано збережені рештки замку Чернелицьких.

Хоча я тут був дуже давно. Однак добре пам'ятаю запах яблук у саду, який заклали на території замку. А якщо ви зголодніли, то прямо у цьому саду вам накриють стіл та зроблять дегустацію крафтових сирів. Головне – завчасно забийте у гугл «Чернелицький сир». Сироварня нова. Тому й цікаво.

Духовна їжа. Село Далешове. Тут у церкві св. Косми і Дам'яна є чудотворна ікона Матері Божої.

Повертаючись до Івано-Франківська, раджу заїхати до села Раковець. Від траси всього 4 км поганенької дороги. Тут, на березі Дністра збереглася вежа замку XVII століття. Виглядає дуже колоритно під час заходу сонця. Окрім того, тут ще є річковий порт, який є хорошим місцем для сплавів по Дністру.

Є кілька способів дістатися до міста: власним автомобілем чи громадським транспортом і залізницею. З Івано-Франківська (автовокзал на Залізничній вулиці) до Городенки курсують маршрутки з регулярністю приблизно 1 година.

Якщо їдете власним транспортом, будьте готові – дорога Р-20 сюди далеко не найкраща серед центральних доріг області. Не можу назвати її і найгіршою, але у порівнянні із Львівським, Стрийським та Надвірнянським напрямками – не дуже. Наявні як ями, так і «гармошки». Тому на подолання цих 70 км раджу закладати 1 годину 10 хвилин.

На залізничній станції «Городенка-Завод» зупиняється потяг № 357 «Київ-Рахів» («Гуцульщина»), правда, час прибуття незручний – ну дууже рання година.

Де зробити пікнік?

На дорозі від Городенки до повороту на Михальче є декілька місць з джерелами води та рекреаційними пунктами. Якщо є бажання приготувати щось на вогні, раджу шукати місця ближче до берегів Дністра. Однак, дорога туди не завжди у кращому стані. Між Івано-Франківськом та Городенкою є тільки один рекреаційний пункт біля Тлумача. Стосовно ресторанів Городенки, то варто не забувати специфіку регіону – тут вони більше розраховані на весілля. Особисто для себе я ще не знайшов вартого уваги місця тут. Треба буде поїхати ще раз. Також орієнтуюся часто на відгуки в гугл. То ж вперед!

Контакти:

Назар Куцик (координатор проекту відновлення костелу у Городенці): 098 790 40 42. 

Фото: Андрій Костишин, Максим Рітус, Іван Паламарчук.

Читайте також: Благодійний фонд "Покуття" продовжує облаштовувати фонтан у Городенці 

 Підписуйтесь на нас у Facebook, Тelegram та Instagram, щоб отримувати перевірені й оперативні новини.