Соромно признаватися, але не один раз був я політично наївним чоловіком. Уперше я дав маху, коли бездумно скандував разом з подібними до себе простаками "Кучму геть!". Бо чим шкодив мені Кучма? Тим, що негайно розпорядився розвернути літак назад до Києва, почувши про наміри Кремля стосовно острова Зміїний? Чи твердим курсом на НАТО? А ось московським планам тодішній український президент ще й як шкодив. Кремль і прибрав його руками завербованого Миколи Мельниченка  та й нашими головами, незавербованими, але недалекоглядними. Хитро зроблені чекісти так уміло виставили Кучму на посміх світові, що за столом біля нього навіть західні лідери гидували сідати. Потім я безтямно кричав у ході Помаранчевої революції в унісон з тисячами горлопанів: "Ю-щен-ко!". Обурювався, коли відчував, що героїчній, харизматичній Юлі ставлять перепони на шляху до посади прем’єр-міністра. Трохи здивувала, правда, обіцянка Ющенка зі сцени, що тисячі таких, як я, "прокинуться завтра ж у зовсім іншій країні". Тодішньому нашому кумирові залишалося хіба для зміцнення всенародної впевненості  продемонструвати перед масами чарівну паличку, завдяки якій упродовж однієї ночі відбудуться колосальні зміни. Оскільки ж палички під руками не було, обійшлося й так. Втішає мене одне. Подібно до того комуняки, що виправдовував свою різновекторну поведінку хитанням разом з генеральною лінією партії, я хитався разом з народом. Це слабке виправдання, воно не дає права претендувати на лаври мудреця, але я й без того знаю, що до Соломона не дотягую. Мене тепер трохи інше турбує: чи не помилюсь особисто я на близьких президентських виборах? Це каверзне питання гостро постало сьогодні не перед мною одним. "Хоч за дідька лисого, аби не за Зеленського", — думка знайомого вчителя. "В агітаційному наметі Гриценка сидить російськомовний чоловік", — дивується знайомий пенсіонер. "А прикольно буде проголосувати за Зеленського", — чую розмову в місті незнайомих молодиків. "Нема в нас таких людей, що куті на обидва копита, розумні, як змії, а хитрі, як лиси", — перефразовує Ярослава Окуневського знайомий письменник. Сам бачу, що нема. І навряд чи й можуть з’явитися такі при комерціалізації всього на світі. Той факт, що один мерзотник розвінчує по телевізору іншого, ще не робить його пристойною людиною, якій хотілося б подати руку. Розмови романтиків революції про люстрацію залишилися здебільшого на рівні розмов, обіцянки "моря крові" в боротьбі з корупцією перетворилися на фарс. Усе робиться в наших найкращих традиціях, тобто абияк. Часто, занадто часто можна почути, що в наших бідах вина однієї людини, президента. До речі, таку думку насаджують і московські засоби масової інформації, які я маю звичку переглядати. То смакують епізод з поїздки Порошенка на Закарпаття, під час якої пенсіонер начебто подякував главі держави за свою бідність, а той нахамив пенсіонерові у відповідь. То запевняють, що рейтинг Порошенка намагаються підвищити замахом на його життя. То оголошення позапланової мобілізації подають як прагнення генералів готувати гарматне м'ясо… Справжньою ж антипрезидентською бомбою, яку притримали до розпалу виборчої кампанії, стали опубліковані факти зловживань в оборонному секторі. Падоньку гіренький, як тут розгнівалися українські націоналісти, багато з яких навіть не володіє державною мовою! І фаєри палять, і паперовими свинками кидають… Дають народові знати, що не треба такого президента, не заслужив він на другий термін. Нині я вже не настільки наївний, щоб не поцікавитися з приводу всієї цієї колотнечі: а кому воно вигідно? І не дійти висновку, що вигідно передусім тому, кого в нас називають не зовсім естетичним словом "х*йло". Це йому як кістка в горлі українська мова, українська армія, той же томос. На жаль, у мене немає твердої впевненості, що більшість українців схильна ставити на перше місце добро Держави. Тобто немає впевненості, що без Криму й частини Донбасу Україна стала меншою, зате кращою. Тому нічого б так не хотілося, як пересвідчитися 31 березня, що я помилявся, і не всі, далеко не всі в Украйні сущі все ще душею в Єгипті. А вже за рік відчути, що й я не помилився з вибором. АВТОР: Дмитро КАРП'ЯК Читайте також: Ну й прекрасно, що не їдемо на кітчеве Євробачення