ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

header-ad

Коломиянка Ірина Лащевська "Мій брат не вбивав Галана"

Пані Ірина показує сімейні альбоми зі світлинами своєї великої родини – восьмеро дітей привела на світ її багатостражденна мама: четверо хлопців і четверо дівчат. А ще дядьки, тітки – родичі мами, родичі тата, цілий пантеон імен, багато з яких були достойниками свого часу, людьми відомими й шанованими. Перераховувати не станемо, аби від читача не вислизнула суть історії, яка винесена в заголовок цього нарису.

Дзвінкоголосого солов’я, трубадура сталінської доби талановитого й жовчного письменника Ярослава Галана вбито сокирою у Львові 1949 року. Одинадцять ударів заточеним лезом по голові. Вже за три дні на лавочці біля поліклініки заарештовано нібито учасника атентату 18-річного студента сільськогосподарського інституту, сина греко-католицького священика Дениса Лукашевича – Іларія. За деякий час енкаведисти затримали й другого (за офіційною версією) учасника вбивства Михайла Стахура. Відразу заарештували й священика Дениса Лукашевича. Йому інкриміновано організацію атентата на "видатного" письменника, який своїми вчинками й "громовим словом" розвінчував «реакційну суть українського буржуазного націоналізму й васала Ватикану греко-католицьку церкву".

Аби одним махом розправитися з сім’єю багатодітного невпокореного уніатського душпастиря, сатрапи ув’язнили ще двох його синів – Мирона й Олександра. Усіх трьох братів – Іларія, Мирона й Олександра – за вироком суду одразу й стратили. Та їхній батько ще про це не відав, коли його у 1951 році судили у Львові. Не знав він про це й пізніше, коли почав відбувати 25-річний термін ув’язнення в Хабаровському краї...



Наймолодша сестра Іларія пані Ірина показує нам велику кількість публікацій з різними версіями вбивства Галана, переважна більшість з яких вказує на те, що Галана вбито за вказівкою органів влади іншими, досі не встановленими особами. І ось чому.

В останні роки свого бурхливого життя Галан став слабокерованим, нападав на своїх хлібодавців, покусував руки, які його увесь час годували ще від польської займанщини – Московщину, байдуже, великодержавну чи комісарську. Перепадало й компартійним органам Львова. Галан почав забагато собі дозволяти. Назрів час ліквідувати "відпрацьований матеріал". Заодно вбивство публіциста дасть підстави для чергової розправи зі свідомими українцями. (За аналогічним сценарієм убили й Кірова)...

– Мені тоді було чотири роки, – згадує пані Ірина, – коли пронеслася звістка про вбивство Галана, ми в сім’ї вже сподівалися репресії, знали, що батько стоїть їм поперек горла, а Галан був знайомий з нашою родиною. Навіть забили свиню й приготували м’ясо в дорогу. До речі, це м’ясо нас і врятувало від голоду в поїзді, коли ми місяць їхали на вимушене поселення до Хабаровського краю...

У 1951-му священика Дениса Лукашевича судили. Відправили етапом на крайній південь континенту, майже біля китайського кордону.

– Мама писала численні клопотання про помилування тата в різні високі інстанції. І у 1956 році тата дозволили взяти на поруки. Найтрепетніший спогад дитинства – Різдво 1956-го, ми сидимо всі разом і тато посеред нас, ця світлина найдорожча мені з-поміж усіх інших. Але наша радість була короткочасною – батька знову заарештували, нібито за проведення підпільного охрещення чиєїсь дитини...

Священика Дениса Лукашевича відправили відбувати нове покарання в містечко Інту Комі АРСР. Сім’я поїхала за ним слідом.

– Там ми зустрілися з татом на прохідній табору. Ми плакали, витирали очі рукавами й сторонні люди, які спостерігали зворушливу сімейну сцену. Зняли квартиру у фінському будиночку. Навколо тайга. Удвох з братом Зенком ми в тріскучі морози возили здалеку воду, бо в будинку її не було. Сестри тяжко працювали на лісозаготівлі. Я пішла до школи. Мама захворіла на серце, страждала на епілепсію, коли починалися напади, я лякалася й виходила з хати. Мама ще півроку помучилася й померла. Там, на чужині, ми її й поховали...

За словами пані Ірини, все батьківське виховання, яке служить їй дороговказом і понині, вона отримувала через татові листи. Замість мами головування в сім’ї перебрала старша сестра Дарія.

У 1958-му сім’я приїхала до Коломиї, поселилися тимчасово в бабусиній хаті. Оскільки Ірина погано зналася на українській граматиці, пішла вчитися до російської 8-ї школи. Потім перевелася до 5-ї школи. Кочувала по родичах, не всі були їй раді, – цей особливо тяжкий спогад і дотепер ятрить жінці душу. Трохи мешкала у маминої сестри-вчительки у Кийданчі. З села перепливала паромом "чайкою" Прут до міста і їхала автобусом до школи. Поступила до фармучилища, вийшла заміж за шкільного товариша, якого вірно чекала з армії, у подружжя народилися діти.

А яка ж доля судилася батькові "вбивці" безнадійно закомунізованого письменника Ярослава Галана отцеві Лукашевичу? Відсидівши «від дзвінка до дзвінка» 25 років, душпастир приїхав доживати віку до своїх дітей у Коломию. Щасливо дочекався Незалежності. Приятелював з єпископом Василиком, з яким запізнався ще у сибірських таборах. Хрестив своїх онуків. У віці 89 років відійшов у вічність.



Андрій МАЛАЩУК

Фото: Андрій КАНЯ