ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

header-ad

Хто взув Миколаєві чоботи

Доброго дня, Читачу!

А що? Зустрів учора Чудотворця?

Я чекала терпеливо і тихо… Чекала, поки всне мій карапуз, щоб спробувати себе у ролі помічника Миколая. Щоправда чоботи не взувала, тільки нишком поскладала пакунки під синову подушку.

До чого тут чоботи?

Та до всього. До всього мого дитинства… Запрошую й тебе, поринути у ці солодкі спогади! 

Хто взув Миколаєві чоботи

- Зорянка, Миколай щойно був. Він такі великі сліди залишив на подвір’ї і пішов за хату, - мама з татом нахилились біля мого ліжка, сповіщаючи неймовірно радісну новину.

Вони, мабуть, не чекали, що я вмить прожену сон і в однісінькій піжамі ‘’вилечу’’ у двір, аби наздогнати омріяного дитячого гостя.

"Невже хоч цього разу ми зустрінемось? Невже не просплю?".

Порівняно з гігантськими впадинами у снігу, мої босі ноги здаються котячими лапками, яким не під силу такий шлях.
Але я - не здаюсь.

Чимдуж пірнаю у білу перину, в надії, що миттю наверстаю відстань між нами і хоч одним оком встигну побачити Чудотворця.

''Юй, це щойно шмигнув кутик його червоного плаща? Так, це точно він!"

Мама ледь встигає схопити мене і заходиться щирим сміхом:
- Донечко, Миколай має сьогодні ввечері дуже багато справ, тому поспішав. Тато хотів його затримати, поки ти встанеш, але інші дітки теж чекають подарунки.
-До речі, подарунки! - приєднується тато. – Ти ж забула глянути під подушку. Він тобі стільки всього лишив…

Під смачний хрумкіт снігу ми втрьох йдемо в дім: я, щасливо-збентежена останніми подіями, і тато з мамою, підморгуючи один одній.

Хтозна, чи уявляли вони, що той вечір 18 грудня я так запам’ятаю. А я згадую його от уже другий десяток років як особливу сімейну казку і раз у раз достеменно переживаю ті емоції маленької дівчинки.
Я пам’ятаю місце, де були сліди,
знаю, куди вони вели,
і знаю, хто ними йшов...

Їх залишив тато своїми великими кирзовими чоботями, у яких ходив на нічну зміну. А мама придумала цю чарівну історію, яку я бережу з п’яти років.

Так, мені відоме усе закулісся дитячої казки, втім від цього у ній стає ще більше тепла і любові.

Тоді я думала, що проспала усе найцікавіше. Однак найцікавіше завжди було попереду, бо не спали вони - мама і тато.

Зізнаюся, не пам'ятала, які були подарунки Миколая та його помічників у той вечір. Згадала днями - мені подарували диво і віру.
Для цього не обов’язково мати купу грошей чи дорогих презентів. Достатньо любові і таких дрібниць, як кирзові чоботи.

АВТОР: Зоряна Дзера