Коли вже там штудіював я філологію, ще за "дорогого Леоніда Ілліча", та буду вмирати, а пам’ятати, що давню українську літературу (як і, зрештою, інші науки) вчили однобоко. У нашому давньому письменстві є такий етап, як полемічна література. Себто "обмін люб’язностями" між православними й греко-католиками. Так ось викладач змушував нас, спудеїв, вивчати лише твори оборонців православ’я — Івана Вишенського, Мелетія Смотрицького і їм подібних, а представників іншого табору, греко-католицького, зараховував до реакціонерів, вникати в публіцистичну єресь яких не конче.
І навряд чи наважився б я тепер торкатися теми, цікавої хіба вузьким фахівцям, якби не вичитав нещодавно такий пасаж у інтерв’ю в "Українській літературній газеті" одного коломийського поета: "Цікаво, що першим переклав у 1910 році сонет Петрарки українською мовою Мелетій Смотрицький". Дас іст катастрофа. По-перше, Смотрицький жив і творив наприкінці 16-ого-на початках 17 ст. По-друге,замолоду він трохи бавився перекладами сонетів "батька гуманізму", однак тлумачив їх не українською, а польською мовою, якою й користувався здебільшого в своїх творах. А на українську Петрарку перекладали Михайло Орест, Дмитро Павличко, Анатоль Перепадя…
Правда, і недоречне поетове інтерв’ю не є єдиною причиною мого звернення до подій 400-літньої давнини. Воно хіба додає зайвий доказ того, що не тільки економістам бракує базової гуманітарної освіти, як переконують люди, впевнені в безнадійно неефективній українській економіці, — бракує її й самим гуманітаріям. Вагомою причиною появи цієї колонки є також той факт, що 25 листопада на календарі — день святого мученика Йосафата Кунцевича. По суті, це єдина дата, яка відрізняє церковний календар православних від календаря греко-католиків.
Як Кунцевич, так і згадуваний уже Смотрицький жили й працювали, висловлюючись по-сучасному, в один і той же час, в одному й тому ж місті, Вільні. Перший обіймав посаду греко-католицького єпископа, другий — єпископа православного. Сказати, що вони не любилися між собою, — мало сказати. Смотрицький більшу частину свого життя поклав на те, щоб поборювати ненависну йому унію. Так і бачу перед собою покійного вже викладача давньої літератури, який значущо підносить палець, розповідаючи про епохальний твір Смотрицького "Тренос, або Плач Східної церкви", про його не менш значущу "Граматику". А кому вона була потрібна, та церковнослов’янська граматика? Мартин Лютер ще сто років тому переклав уже був Біблію на народну німецьку мову і кинув поміж свій народ клич "Німецьку Біблію — в кожну німецьку родину!". Тільки ж мовчав про це наш викладач, ні пари з уст.
Доведений до релігійного фанатизму не без допомоги свого єпископа віленський народ вчинив над Кунцевичем самосуд, втопивши того в річці. Після чого наляканий Смотрицький різко змінив свої переконання. Він публічно відмовився від усіх попередніх творів, зрікся й хваленого пізнішими радянськими науковцями "Треносу…" і перейшов в унію. І став активним поборником церковної єдності. Про що радянські доценти з професорами також воліли мовчати. Запалившись ідеєю "примирити Русь з Руссю", Смотрицький пропонував створити українсько-білоруський православно-унійний патріархат, незалежний ні від Константинополя, ні від Риму. Приблизно так, як це зробила Москва. Однак знайти порозуміння в православних владик йому не вдалося, гору знову взяв розбрат.
Ось і готова відповідь людям, які взялися закликати нас не оглядатися на минуле, а спільно будувати майбутнє. Хіба останні події навколо Благовіщенської церкви в Коломиї не спровоковані ще тим давнім конфліктом, який тягнеться століттями і який ми досі не спромоглися розв’язати собі на користь? Не те що не спромоглися, а ще й ускладнили його, піддавшись Москві. Будувати на таких гнилих підвалинах майбутнє — справа безнадійна.
Одне добре, що релігійний фанатизм у нашому місті не сягає аж таких загрозливих масштабів, як у давньому місті Вільні. Принаймні в це хочеться вірити. І хочеться також вірити, що наше місто не формують люди, сповнені ненависті й дурості.
Оце, власне, й усе, що я хотів би сказати з нагоди недалекого вже дня пам’яті віленського владики Кунцевича, який прийняв за віру мученицьку смерть.
Дмитро КАРП’ЯК