Олексій Васильєв — бурят-монгол, який захищає Україну від початку повномасштабної війни. Боєць родом з Улан-Уде РФ, служить у 108 батальйоні 10 окремої гірсько-штурмової бригади. У 2009 році він переїхав в Івано-Франківськ. Тут вивчив українську, отримав фах актора та працював діджеєм.
Про службу в армії, ставлення до бурятів, які воюють на боці Росії, та що робитиме після закінчення війни Олексій Васильєв розповів Суспільному.
З діджейського пульта за гранатомет
Олексій Васильєв 12 років працював діджеєм. Його знають під псевдо Bush Junior, такий позивний отримав і під час служби в ЗСУ, ще один — Улан-Уде.
Олексій Васильєв (Dj Bush Jr.). Фото: Pasage Gartenberge
"Я служу у 108 батальйоні на посаді стрільця-помічника гранатометника. Така простенька посада. Ти носиш, подаєш снаряди й повинен вміти стріляти. У зоні бойових дій виконував не тільки цю роботу: і дрони запускав, і на зв'язку був. Ми захищали Київську область від самого початку, а у другу фазу ми поїхали на Схід", — каже Олексій.
Фото: Facebook/Олексій Васильєв
Наразі військовий проходить реабілітацію після травми, яку отримав під час мінометного обстрілу.
"А ми вже тебе у двохсоті записали"
"У мене був такий випадок, — пригадує Олексій. — Я пропав чи на тиждень, чи на два. Мене шукали. І от старшина дивиться на мене, каже: "О, Васильєв! А ми вже тебе у "двохсоті" записали". Я такий стою, думаю: "Ну нормально. Ось я, а ви мене вже у "двохсоті" записали".
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"З матір’ю ми розійшлися у поглядах"
"З матір’ю ми розійшлися у поглядах, — каже військовий. — У неї погляди за Путіна, за Росію, у мене ж погляди зовсім інші. Коли почалися бойові дії, я не завжди напряму виходив з нею на зв’язок. Там когось просив з друзів написати: що живий, здоровий, все добре. Без подробиць. З вуйком, з друзями — от з ними я підтримував контакт.
Дядько Олексія Васильєва — Дорж Бату (Андрій Васильєв) — український автор, бурят-монгол за походженням. Також є спеціалістом з траєкторій космічних апаратів. Його життєвий маршрут — це Улан-Уде, звідки родом, згодом дев'ять років жив в Україні, зокрема в Івано-Франківську. А з 2011 — у США. Він підтримує свого небожа, волонтерить та відстоює інтереси України за кордоном.
"Звичайно, ми усі переживали за Олексія. Оскільки він — мій єдиний родич по бурято-монгольській лінії. Був час, коли я тижнями не отримував від нього звістки. І це були найстрашніші часи. Як тільки Олексій відправився на передову, ми почали закуповувати для нього військову амуніцію. Потім — для інших наших родичів, згодом — для друзів. Так народився наш маленький фонд "Funds4Ukraine". Робимо те, що можемо", — розповідає Дорж Бату.
Фото: Facebook/Dorje Batuu
"Це — і моя війна" — Дорж Бату"Це — і моя війна також, зважаючи, що я — бурят-монгол з американським громадянством, — продовжує розповідь Дорж Бату. — Україна — не чужа мені земля. Тут живуть мої близькі, мої друзі. Тут я видаю свої книжки. І особливо через те, що на українську суверенну територію вдерлися росіяни, я не буду називати їх бурятами, тому що вони — не буряти. І особливо через це — наше з Олексієм завдання, як справжніх бурятів-монголів, — повернути їх додому".
Дорж Бату. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Буряти, які воюють на боці Росії — манкурти""Буряти, ті, які сюди прийшли, – вони вже не буряти. Як казав мій вуйко, вони розтоптали цінності нашого народу і розтоптали цінності самого буддизму. Вони — росіяни або манкурти. Манкурти – це раби без роду і пам’яті, які виконуватимуть все", — говорить Олексій.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Мені здається, що я тут народився"Олексій приїхав в Україну у 2009 році. Йому тоді було 16 років. Хлопець спочатку хотів вступати у Львівську академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, проте згодом обрав інший виш.
"Передумав і вступив на акторське в Івано-Франківську, бо ближче до душі. Мене дід завжди брав із собою в театр. Він грав на віолончелі в оркестрі оперного театру. Так згадую своє дитинство", — розповідає боєць.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Вивчити українську мову Олексієві вдалося завдяки однокласникам.
"Вони першого дня у школі сказали: "Дивися, ми з тобою тиждень ще поговоримо російською, але розумій, що тобі треба здавати ЗНО, тобі треба знати мову. Тобто ми будемо спілкуватися з тобою українською. За що їм завдячую. Вони не сміялися з мене, коли я робив мовні помилки. Замість Бельведерської (вулиця в Івано-Франківську — ред.) казав "Бельдеверська". Було багато приколів, але вони мені допомогли. До того ж читав книжки. Вже тут живу 13 років і мені здається, що я тут і народився", — ділиться Улан-Уде.
"Американське громадянство легше отримати, ніж українське"В Олексія — російський паспорт. У жовтні 2020 року він пішов в армію, щоб, зокрема, й здобути українське громадянство.
Фото: Facebook/Олексій Васильєв
"У мене був період, що я жив в Україні нелегально, скажімо так. Я брав участь у Майдані. Ну як я б повернувся в Росію? Якщо ти приїхав звідкись, як я, з Улан-Уде, то отримати український паспорт трішечки нереально. Одні юристи говорять, що ти повинен прослужити два роки й маєш право подавати на громадянство, у міграційному, наприклад, мені сказали – три роки й ти маєш право на набуття громадянства. Таке враження, що американське громадянство здобути набагато легше, ніж українське, — каже Олексій Васильєв. — У мене російські документи також мають термін дії обмежений. І до кінця 2023 року, якщо я не подаю документів чи у мене їх не приймуть, то я вже ніколи не зможу отримати громадянство".
А після війни..."Закінчиться це все, я впевнений, — каже Олексій Васильєв. — Закінчу службу в армії й буду розвиватися у тому, чого я хочу. Тобто це є діджеїнг та акторська майстерність".