П'яту частину читайте ТУТ.

Провідники українського життя в Коломиї (1914 – 1918 рр.)

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА

28 липня 1914 р. почалася Перша світова війна, яка втягнула в свою орбіту багато держав, націй, осіб, пожерла мільйони людських життів, залишила калік, руїни і безнадію. Коломия пережила жахіття війни, тричі переходила від одних до інших армій. Різна доля судилася коломийській еліті. На початку війни згідно з розпорядженням влади з Галичини евакуювали вглиб Австрії багато державних службовців. Так у Відні опинилися директор гімназії С. Недільський, професори гімназії Н. Даниш, Л. Кузьма, Б. Левицький, відомі адвокати Т. Дембицький і К. Трильовський, директор «Покутського Союзу» Захар Скварко. В австро-угорській армії воювали на фронтах гімназійні професори С. Галібей, Д. Николишин, Т. Примак, О. Світлик, Р. Шипайло, а Іван-Юліан Шпитковський був на війні впродовж 1914-18 рр. Участь інших представників довоєнної коломийської еліти у Першій світовій наразі достатньо не вивчена. Російська військова адміністрація формувала місцеве тимчасове управління, розшукувала активних українських громадсько-політичних діячів і винагороджувала москвофілів. У 1914 р. російська окупаційна влада створила Коломийський міський благодійний комітет, до якого належали 4 українці. Міським головою призначили Маркелія Дяковського. Крім нього до комітету входили Михайлина Дяківська, Микола Березюк та Онуфрій Залуцький. Ці прізвища наразі нічого нам не кажуть. Можливо, це були невідомі і непершорядні коломийські москвофіли. На поч. 1915 р. цей комітет нараховував 12 осіб. У 1916 р. російська окупаційна влада заарештувала багатьох національно-свідомих українців. З відомих нам – Омеляна Карашкевича, Миколу Кукурбу, Юліана Колцуняка, Михайла Лазаренка, Івана Чопенка та ін. У 1916 р. – на поч. 1917 р. коломийський маґістрат очолював 57-річний бурмистр Стефан Букоємський, українець. До маґістрату, крім поляків та гебреїв, належав також українець, 69-річний нотар Йосиф Капко. Кілька українців були службовцями маґістрату. У 1917 р. в Коломиї мешкало тільки 12 тис. громадян. Діяльними були авторитетні коломийці: директор гімназії П. Мостович, професор гімназії Й. Чайківський, нотаріус Й. Капко, службовець Ю. Колцуняк, колишній директор банку «Покутський союз» З. Скварко, суддя Андрій Аронець, керівник Коломийської філії «Народної Торговлі» Микола Коновал, довголітній службовець маґістрату О. Печерський, Микола Вербовий, священики о. Віктор Лозинський та о. Евгеній Ґіссовський. 13 травня створено комітет з 60 членів, який займався продовольчою проблемою міста. До нього ввійшли, крім поляків, гебреїв і німців, 20 українців: директор гімназії П. Мостович, професор гімназії Й. Чайківський, нотар Роман Заячківський, диктар маґістрату Микола Івасюк, о. В. Лозинський, правник В. Глинський, Едмунд Глинський, М. Коновал, Григорій Кокотко, М. Кукурба, Андрій Стражецький, пожежник Антін Говера, Микола Рудницький, Іван Березюк, Іван Ярмолович, Іван Микитюк, Стефан Білоскурський, Олена Хоміцька, Марія Кічура, Марія Кузьма (Колцуняк). 16 червня 1917 р. в окупованій російськими військами Коломиї було створено «Тимчасовий міський комітет», до якого ввійшли 7 представників від усіх громад міста: від українців – нотар Й. Капко та директор гімназії П. Мостович. Головою Тимчасового комітету обрали Йосифа Капка, якому водночас довірили посаду бурмистра. Відроджене товариство «Родина» очолив священик о. Е. Ґіссовський, а його заступником обрали суддю А. Аронця. 4 листопада 1917 р. переобрано керівництво банку «Покутський Союз». Членами наглядової ради стали: голова – Л. Кузьма, о. В. Лозинський, П. Мостович, Іван Біленький, Андрій Стромецький; заступники – Теодор Прокопович, Йосиф Турянський; члени дирекції – о. Е. Ґіссовський, М. Кукурба, Ю. Колцуняк; заступники – Микола Іванюк, Омелян Майковський, Й. Чайківський. 9 грудня 1917 р. українці міста вибрали Комітет безпартійний організаційний на чолі з правником І. Чернявським. Революційні події в Росії посприяли тому, що російська армія відступила з Галичини, і 27 липня 1917 р. до Коломиї повернулася австро-угорська влада. З Великої України долинали звістки про національно-визвольні змагання. [caption id="attachment_12467" align="alignnone" width="1366"] о. Зенон Кирилович (зліва) та нотар Роман Заячківський[/caption] 22 лютого 1918 р. у читальні «Просвіти» зібралося понад 50 коломийців, які обрали комітет для відзначення проголошення Української Народньої Републики (УНР) і укладення нею Берестейського миру. До комітету обрали Й. Капка (голова), о. В. Лозинського (містоголова), адвоката Івана Стрийського (секретар), І. Чернявського, Ю. Колцуняка (касир), В. Глинського, В. Витвицького, Й. Чайківського, Пачовського, П. Мостовича, Т. Прокоповича, Книша, о. Гриньовського, М. Кукурбу, С. Букоємського, п. Титинську, п. Кузьму (молодшу), п. Ґудз. До походового субкомітету вибрано Пачовського, Т. Прокоповича, Книша. А 3 березня 1918 р. в Коломиї відбулася небуденна подія – «Свято мира і Української самостійности», яке зібрало понад 30 тис. люду. На вічі промовляли батько «Січей» К. Трильовський, радикальний діяч Петрук з с. Спаса та професор Л. Кузьма, який справив велике враження своїм виступом. 10 березня 1918 р. загальні збори членів Інституту «Український Народний Дім» обрали нову раду: З. Скварко (голова), Л. Кузьма (заступник), о. Зенон Кирилович; члени: І. Стрийський, Мисевич, Т. Прокопович (секретар), П. Мостович (касир), Лев Кульчицький, В. Витвицький, О. Печерський (заступник), Михайло Ґудз. Коломийська українська еліта створила підпільну організацію. Офіційно це була читальна секція товариства «Родина», яку очолювали педагог Василь Витвицький і поручник Володимир Бемко. Навколо них згуртувалися чолові представники коломийських українців, які розуміли, що Австро-Угорська імперія доживає останні часи і з’явиться нагода проголосити Українську державу. Наприкінці вересня 1918 р. у Коломиї в Народному домі з’явився «Український клюб», а насправді це був Коломийський окружний таємний військовий комітет. До нього належали поручники Богдан Білинкевич, Теодор Примак, Степан Свирида і Мацієвич, чотар Дмитро Легкун і ще один хорунжий. Отримавши наказ зі Львова, у ніч з 31 жовтня на 1 листопада, з четверга на п’ятницю, військовий комітет безкровним шляхом встановив українську владу у Коломиї. В операції взяли участь курені поручників Б. Білинкевича, Андрієвського та Зволинського. Отже, 1 листопада 1918 р. коломийці прокинулися вже в новій державі – Західно-Українській Народній Републиці (ЗУНР) і побачили на ратуші синьо-жовтий прапор. Це сталося після шістсот років неволі... Микола САВЧУК

Далі буде...