Багатьом сучасним людям здається, що вони знають все і все розуміють правильно, або ж, принаймні, за допомогою комп’ютера й телевізора можуть про все дізнатися. Однак що більше ми почуваємося знаючими, то більше проявляється наша безпорадність. Надворі ХХІ століття, ми вже стільки всього надивилися, начулися й начиталися, що, здається, не залишилося секретів. Однак досі актуальними залишаються Шевченкові слова: «І мудрий, і дурень нічого не знає». Або ж Сократове: «Я знаю тільки те, що я нічого не знаю». Виглядає, що перед людством постало ще більше запитань, ніж було. Наприклад, щодо неба над нами. Колись панувала думка, що на зірках живуть душі небіжчиків. У новітні часи виникла нова теорія: на планетах живуть інопланетяни, які вряди-годи навідують нас, однак не йдуть з нами на контакт. Замість романтичної версії про душі наших предків, які оселилися на зоряному небі, з’явилася доволі несподівана інформація про різні НЛО, зелених чоловічків з вибалушеними очима і т. д. Щоправда, серйозні науковці лише недавно почали обережно казати, що раз на Марсі виявлена вода, то там може бути чи вже було життя. А тепер уявімо собі, що мають рацію уфологи — на зірках і справді живуть дивні істоти, і земляни нарешті з ними зустрілися. Уявили? А тепер поміркуймо, що відбувалося б далі. Довелося б заперечувати багато відомих нам істин, нас почали б турбувати різні планетарні питання: «Чи інопланетяни не поневолять землян?», «Як вони і скільки живуть?», «Чи можемо ми поїхати до них у гості» і т. д. Гадаю, справжній контакт з ними породив би катастрофічні  проблеми. Очевидно, саме тому ця тема залишається закритою. Ми майже нічого не знаємо про світ над нами, ми навіть не знаємо скільки є тих зірок. Небо ще невідомо доки, а може й вічно, залишатиметься для нас великою таїною. [pull_quote_right]...як то так, що одні мавпи перетворилися на людей, а інші ніяк не можуть? Запитання залишаються, а відповідей на них знайти важко.[/pull_quote_right] А тепер опустімося на землю, де нібито нам усе менш-більш зрозуміле. Однак тут також ми перебуваємо у полоні різних запитань, на яких годі знайти відповідь. Наприклад, походження цього світу, нашої планети і землян. Є дві теорії: дарвіністська, за якою ми походимо від мавпи, і релігійна, зокрема християнська, за якою Господь створив світ і все в ньому суще. Правда, дехто запитує, чому планету заселяють різнокольорові люди, а не приміром, одноколірні. Зрештою, чому нема синіх і зелених людей? І як то так, що одні мавпи перетворилися на людей, а інші ніяк не можуть? Запитання залишаються, а відповідей на них знайти важко. Або ж візьмемо сучасну ситуацію в Україні і в світі. Триває російсько-українська війна, АТО, і ніхто не знає, куди вона поверне, коли і чим закінчиться. Чи не дивина, що на світі існують потужні розвідки, аналітичні центри, політичні прогнозисти, ба навіть екстрасенси, але ніхто на цю тему не може нічого сказати переконливо. То що ж тоді знає людина і де вона може почерпнути відповіді на найактуальніші запитання? Інтернет аж рясніє різними віщуваннями, які одні за одними не справджуються... Візьмемо ще менший приклад, з різними вакцинами. Люди в білих халатах з екранів телевізорів і безпосередньо при зустрічах переконують нас, що необхідно робити щеплення нашим дітям, а то й дорослим, від тієї чи іншої хвороби. Коли запитуєш їх, чи дають вони ґарантію, що вакцини не зашкодять, медики хитають головами, що так. Однак коли просиш, щоб лікарі офіційно дали документ-ґарантію, — вони відмовляються. Отже ж, підсвідомо, а може, й свідомо лікарі розуміють, що вакцина може зашкодити. А тепер подумаймо: вакцина виготовлена в якійсь далекій країні, де ніхто не був і не бачив як її виготовляють, та й не має повноважень і досвіду переконатися, що її вміст не шкідливий, — то ж як можна ґарантувати її якість і користь? Ви скажете, наші міністри дозволили. Але ж ми знаємо, що за гроші наші чиновники можуть дозволити будь-що, будь-кому і будь-коли. З них не дивно. Дивно з простих місцевих лікарів, які розпинаються про користь вакцини, хоч не знають, що є насправді у флакончиках і капсулах.             Подібне стосується багатьох харчів і напоїв. З приводу особистого життя кожного з нас, то тут ми теж поверхово обізнані. Ясна річ, нема чого сунути носа до чужих проблем, до сім’ї твоїх сусідів чи до здоров’я твого шефа. Однак деякі події з життя найближчих вам людей цілком перекреслюють дотеперішнє уявлення про них. З’ясовується, що ваш кузен, який їздить на крутій іномарці, насправді винен 50 тисяч гривень кредиту і 50 тисяч боргів. А директор фірми лише раз за життя їздив на курорт з дружиною, решту років — з секретаркою. А рум’янощока сусідка, яка варить смачний борщ, тишком-нишком попиває... Ми навіть себе іноді до кінця не знаємо. Один знайомий признався, що ніколи не відчував у собі героя, а насправді ним став. Інший — навпаки: відчував себе героєм, а при першому ж випробуванні зм’як, розгубився і накоїв лиха. Мабуть, життя цікавіше, якщо ти в ньому багато чого не знаєш, багато чого дізнаєшся. Та найголовніша розгадка чекає кожного уже після його земного життя. Микола САВЧУК