Нібито в європейському повітрі витає дух лібералізму та мультикультурності, однак його підстерігають бурі й блискавиці минулого. Приміром, мешканці Уельсу досі не можуть забути, як анґлійська влада забороняла їхню мову і навіть неслухняним школярам чіпала на шию образливі таблички. Каталонці й баски хочуть відділитися від іспанців, а північні ірландці – від анґлійців. Баварці не люблять, коли їх називають німцями, хоча живуть у Німеччині. Однак тутешні різні погляди на мовно-національні проблеми не набувають таких агресивних форм, як є в азійському світі. Недаремно ж це – Європа, еталон толерантності. Недавно мені довелося побувати чи не в найкращій частині материка, між Південною Австрією і Північною Італією, в Альпійських горах. Це південний Тіроль. А як пригадуєте з історії, за цісаря тутешніх мешканців називали тірольцями заходу, а наших гуцулів – тірольцями сходу. Отже, понад 120 км ви їдете в оточенні гір-доломітів заввишки 3—3,5 км і оглядаєте прекрасні села й містечка, давні монастирі й замки, теперішні будиночки й овечі отари. Цей край в Італії називається Трентіно-Альто-Адідже, а в Австрії – Тірольський край. [caption id="attachment_16067" align="alignnone" width="2717"] У м. Мерано, чи Меран, де також двомовні вуличні написи.[/caption] Сталося так, що під час Першої світової війни Велика Британія пообіцяла Італії за боротьбу проти Австро-Угорщини та Німеччини в разі перемоги подарувати великі гірські терени Австрії. Воювали італійці кепсько, але спільно з союзниками перемогли, і після війни отримали, правда не всю, нову казкову територію. Тільки ж що робити далі? О, тут усі окупанти мають відповідні знання! Італія вдалася до перевіреної методи перемішування народів і заселила ці нові терени італійцями з півдня. А коли 1922 р. до влади прийшов Б. Муссоліні, то на набутій гірській території, як і скрізь у державі, було заборонено вживати іншу мову, крім італійської. Однак історичний віз котився далі, і в Німеччині прийшов до влади Гітлер. Кажуть, дуче найбільше боявся того, що фюрер зажадає від нього повернути австрійські землі. І коли Гітлер їхав до Риму, то в гірському містечку Бозен, який італійці перейменували на Больцано, його зустрічали чи не всі мешканці-австріяки з навколишніх теренів. Вони жадали одного – повернутися до Австрії. Фюрер нічого не пообіцяв, але, очевидно, питання було б вирішилось позитивно, якщо Німеччина перемогла б. Однак знаємо, чим скінчилася Друга світова. І австрійці залишилися в Італії... Але, але... це Європа, панове! Тепер у Трентіно-Альто-Адідже, в єдиному краї Італії, офіційно вживають дві мови – італійську і німецьку. Кажуть, місцеві австріяки розмовляють трошки відмінною від німецької мовою. Назви міст тут двомовні. Мені пощастило відвідати курортні міста Больцано (по-італійськи) чи Бозен (по-німецьки), Тренто (Трієнт) і Меррано (Меран). Написи на державних установах, на вулицях – двома мовами. У храмах відбуваються почергові служби – австрійських парафіян, італійських і навіть наших, українських. Подейкують, що австрійці італійців, а італійці австрійців недолюблюють. Однак над чим там сваритися, а тим паче битися? Усі живуть на високому соціальному рівні, носять паспорти, з якими можна мандрувати по всьому світу, мають можливість дивитися рідномовне телебачення і передплачувати рідномовну пресу. І вільно спілкуватися на вулицях материнською мовою. Щастя цих двох різних народів полягає в тому, що вони належать до європейської спільноти, знають, що таке культура, демократія і поважають закони. Наше ж нещастя полягає в тому, що ми межуємо з народом, який не поважає ніщо, крім грубої сили, а замість толерантності використовує агресивність, хамство, облуду. Цікаво, як виглядали б європейські народи, якщо вони жили б поруч з Росією? Чи вони спромоглися б на опір і боротьбу? Чи вони ще існували б, хоча в такому понищеному стані, як українці, чи давно розчинилися б у «русском мірє»? Микола САВЧУК