Так вже склалося, що існує дуже багато думок та уявлень про поняття «право». Дехто вважає його можливістю, інші своїм обов'язком виконати до кінця, раз це в принципі можна. Але, на жаль, більшість вважає, що своє право легко можна перевищити, перебуваючи в тих чи інших вигідніших умовах. Звісно, скільки людей, стільки й думок. Але більшість з нас забуває, що до нашого права прикріплене ще інше поняття – «обов'язок». Звісно, я не буду вдаватися до теорії держави та права й юридичні тонкощі цих понять. Мова піде про наше життя та цілковите нерозуміння принципу, за яким право одного закінчується там, де починається право іншого. Для того, щоб краще зрозуміти цей принцип, наведу приклад. В мене є право на відпочинок, який, зокрема, включає право слухати музику. В мого сусіда теж є право на відпочинок, зокрема, на сон в нічний час. Проте, своє право слухати музику (в даному випадку голосно) я повинен реалізувати до 23 год., адже з 23 год. в мого сусіда повноцінно діє право на сон. Крім того, є відповідний орган – правоохоронний – який покарає мене, якщо я порушуватиму право на сон свого сусіда після 23 год. – це його обов'язок. Тепер детальніше. В кожного з нас є право на здійснення підприємницької діяльності. Так само в кожного з нас є право на чисте довкілля, красиве, писанкове місто, право прогулятися середмістям в хорошій атмосфері, з прекрасною архітектурою та стилем міста. Так ось, тут мова йде про дві основні біди міста – стихійну торгівлю та, як виявилося, самостійне стихійне встановлення МАФів. Тепер в мене з'явився «улюблений» МАФ – будка з морозивом в центрі міста, про яку я писав попереднього разу. Встановлення цього МАФу – це вияв крайнього егоїзму, «корупційного критинізму», свавілля чиновників та їхньої байдужості до долі свого міста (а що ще сказати, коли керманич міста заявляє (зі слів одного журналіста), що йому дуже легко тепер працювати, бо він вже просто «курить бамбук»). Іншими словами я не можу пояснити ту бездіяльність, яку зараз демонструє міська влада, правоохоронні органи. Чиновники вже визнали, що МАФ встановлений незаконно, проте зволікають із вирішенням проблеми. Думаю, що в сучасному суспільстві залишилося мало дурників, які повірять, що місцеві «царьки» не мають там інтересу, зокрема фінансового. Ця історія набуває резонансу. Я з цікавістю спостерігаю за експериментом тижневика «Дзеркало Коломиї» і що з нього вийде, адже, слідуючи логіці, якою, мабуть, керується наша влада, ми спокійно можемо взяти дозволи на торгівлю, скажімо зернятами, а потім за ніч вибудувати по будці біля Універмагу та торгувати будь-чим і нічогісінько нам за це не буде, правда, доведеться пройти процедуру «білого товстого конверта». Ну, і звісно, стихійна торгівля. Все починалося так романтично. В центрі міста збиралися жіночки з молоком та сирком, яких час від часу ганяли «лисі в шкірянках» та «лисі в погонах», а народ, мов справжні лицарі, захищав цих жіночок, адже їм треба якось жити, мають одну корівку, три курочки, от і торгують, чим можуть (правда ніхто сильно не вдивлявся, що молочка то на корівок з сім в сумці, а яєчок на курочок так зо дев'яносто). Дозахищалися... Тепер маємо увесь центр міста, всипаний вінками, шкарпетками, трусами, картоплею, капустою, квітами, вазонами і т. д. – тим, чим зазвичай торгують в межах ринку. З ранку до вечора площею перед Універмагом та «стометрівкою» їздять буси, не зважаючи на перехожих та Правила дорожнього руху, які цей «товар» розвозять і забирають. Центральною вулицею міста пройти неможливо, адже там цілими зграями літають всякі мушки, в яких, здається, одна ціль – покінчити життя самогубством обов'язково в твоєму роті, носі, оці. Цілі гори сміття після таких «горе-підприємців». Суцільна антисанітарія, бруд. А запах... Таким в очах мешканців та гостей, зокрема таких очікуваних туристів, постає сьогоднішня Коломия. А збоку ринок... порожній... Кажуть «з стихійною торгівлею не можна боротися». Та їй потурати не потрібно. Її потрібно в рамки заганяти, а не очолювати, як це робить влада зараз. Чи хтось вважає, що і тут ніхто з керманичів не має інтересу? Додайте сюди розбиті, перериті дороги, хаотичні, неконтрольовані вивіски, бездумну забудову міста – таким бачите так званий «рай для туристів»? Як наслідок такого контрольованого хаосу, бачимо таку картину: хтось реалізує право на підприємницьку діяльність, хтось своє «придбане» право «віджимати» з цього прибуток, хтось не виконує свого обов'язку навести з цим порядок (адже так само реалізує попереднє право). А це «хтось», іменами замініть самі, кожному з вас видніше. Єдині, хто не можуть реалізувати своє право на життя в достойному місті, на гідний відпочинок у своєму місті – це прості коломияни... Хтось мріє про джип, пригнаний з сусідньої країни, хтось про ще одну поїздку в Єгипет на місяць, хтось про дорогі шуби та новітні гаджети. Але більшість з нас мріє жити не в одному тільки слові «писанкове» місто, а в справжній писанковій Коломиї... не на одному суцільному, великому ринку. Не забирайте в нас нашу мрію... наше право, бо за наше право ми, повірте, ще поборемося! Михайло ВОВК