ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Пожалійте бідного виборця

Підходить оце до мене в місті хлопчина з планшетом у руках і питає, чи зумію я викроїти для нього дві хвилинки й відповісти на кілька запитань з приводу наступних виборів. Зумію й охоче відповім, кажу. «Чи знаєте ви всіх кандидатів на міського голову Коломиї?» – запитує. «Знаю прекрасно, – хвалюся, – і вони мене знають». – «То ви, певно, якийсь державний службовець?» – припускає. «Ні, просто я громадянин, який цікавиться всіма доленосними подіями в рідному місті», – відповідаю трохи пафосно, але ніби щиро. Забив він мені, як-то мовиться, цвяха цим своїм запитанням стосовно голів. Приходжу додому – і зразу ж шукати перелік кандидатів на мера. Невже таки знаю геть чисто всіх з 14 наявних претендентів? Знайшов, перечитав. Ба, переоцінив я свої пізнання, кількох зовсім не знаю, не чув раніше, не бачив. Не сумніваюся, що вони, цих кілька незнайомців, живуть десь поруч зі мною, якщо зареєструвалися у міськвиборчкомі, ходять зранку на улюблену (чи не улюблену) роботу, а в неділю, можливо, і до церкви. Проте маю сумнів, що це достатньо амбітні, енергійні, комунікабельні люди, щоб претендувати на роль провідника коломийської громади. Інакше мусили б якось проявити свої амбіції й свою енергію, заявити про себе містові конкретними справами, а не лише в графі «Кандидати на міського голову». Вирішив я, озброївшись цією своєю методикою, кинути оком і на кандидатів у міські депутати. Себто на гвардію, яка пліч-опліч з коломийським очільником змагатиме до якомога кращого, впорядкованішого життя кожного члена громади. О, та тут народу аж від 14 політичних партій! Майже цілий полк, якщо згадати, що кандидатів у крісла міських депутатів налічується 428. І що має діяти 25 жовтня бідолашний виборець? Як має орієнтуватися в довжелезному сувої партій і прізвищ, щоб вибороти собі гідне майбуття? Переглядаю «Дзеркало Коломиї», яке не полінувалося зібрати списки кандидатів, виставлених у 17 округах. Люди різного віку, з різною освітою. Здається, найбільше – приватних підприємців, економістів. Що на перший погляд зовсім незле, оскільки економіка наша, як відомо всякому, хто відвідує ринок, у глибокому занепаді. По телевізору навіть про якийсь дефолт балакають. То він начебто буде, то уряд вживе всіх заходів, щоб уникнути дефолту… А на погляд другий, чому ж так усе плачевно, якщо економістів у нас – хоч греблю гати? Майже не видно, як не дивно, у списку юристів, яких теж готують нині ледь не в кожному райцентрі. Ризикну припустити, що можливості нормального працевлаштування в правників трохи кращі, ніж в економістів. Недаремно ж Коломия заповнена адвокатськими, а не економічними конторами. Бо якщо в мене є торбинка золотих червінців, навіщо мені тоді поради економіста? Якщо голий, як сокіл, то що мені порекомендує економіст? Краще трудитися? Інша річ – адвокат. Тут як добряче припече, то мусиш шукати цю злощасну торбинку й бігти, перечіпаючись, за консультацією… Хоча я трохи збився з магістрального курсу, наміченого перед тим, як сісти за цю статтю. А магістральний курс полягає в тому, що така велика кількість кандидатів і на міського голову, і на депутатські місця в залі засідань ратуші – це велика незручність для виборця. Не стану твердити, що зроблено це в масштабі країни навмисне, щоб людина не могла зробити свідомий вибір, але закон таки варто підкоригувати. Бо голоси значної частини виборців розпорошаться і в раду матимуть шанс зайти ті, кого не можна допускати туди й на гарматний постріл. Мабуть, не тільки я підозрюю, що вистачає й таких. Усе це, наголошу, дуже ускладнює процес не стільки вільного, скільки – що не менш важливо – відповідального волевиявлення. Вживати тут якихось рішучих контрзаходів уже пізно, мусимо миритися з тим, що є. Але на майбутнє варто зробити зарубку. Зробити всім нам, а передусім – тим 34 депутатам, що засідатимуть у ратуші після 25 жовтня. Вони хоч і не матимуть права законодавчої ініціативи, але матимуть можливість доносити від імені громади до володарів такого права ідеї, реалізація яких сприятиме вдосконаленню чинного законодавства. Зокрема ідею стосовно жорсткішого підходу до реєстрації політичних партій, оскільки їхній надмір і сприяє небажаному розпорошенню голосів виборців. Дмитро КАРП’ЯК