ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Перший почесний громадянин Коломиї, хто він? Про мецената й бурмістра Рудольфа Курцвайля


Кочержук Мирослава,

наукова співробітниця

Музею історії міста Коломиї.



ПЕРШИЙ ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА. ХТО ВІН?

Про мецената й бурмістра Рудольфа Курцвайля.



Величезну роль у розвитку та розбудові нашого міста відіграв „відомий в цілій окрузі людинолюбець” – саме так характеризує його „Топографія історична. Коломия” – Рудольф Курцвайль (1786 – 18.09.1872). Був він заможною людиною, розбагатівши, ймовірно, на соляних промислах Галичини, про що дізнаємося з шематизмів (довідників). У 1808 – 1809 рр. навчався цій справі як практикант, а від 1813 р. працював державним представником спочатку на складі солеварні (саліни) в с. Тиряві Сольній (тепер – Польща), згодом, у 1815 – 1821 рр., був відповідальним за торгівлю в Яблунівській солеварні, відтак впродовж близько 10 років – у Молодятинській, а у 1833 – 1838 рр. – в селі Ляцко (тепер – с. Солянуватка Самбірського району). Цікаво, що такі ж функції на солеварнях Дрогобиччини й Коломийщини впродовж тривалого часу виконували і Йоганн та Франц Курцвайлі, тож можна припустити, що були родичами. Від 1843 р. Р. Курцвайль фігурує як власник с. Великої Кам’янки, спочатку разом із Людвіком Яблоновським, а згодом (від 1850 р.) став єдиним власником і цього села, і с. Добровідки, а також численних міських посілостей у Коломиї та цегельні. Остання вже діяла у 1850-х рр., бо відомо, що саме з продукції цегельні Р. Курцвайля збудовано костел у німецькому поселенні Маріягільф 1853 р. Та найважливіше для нас те, що він зробив для міста і як знаний меценат, і як бурмістр Коломиї у 1857 – 1866 рр.

Українська газета „Русская Рада” зазначала у некролозі, що Р. Курцвайль був „приятелем Русинів”. І це дійсно так, адже саме він не просто сприяв побудові греко-католицького храму св. архистратига Михаїла, а й багато власних коштів уклав у це будівництво, „…аби як Соломон, в руській Коломиї по собі пам’ять зоставити”. Автор „Топографії…” називає його „виконавцем будови”, тобто був він керівником та організатором робіт. За це Рудольфа Курцвайля належно пошанували: молодий тоді художник Корнило Устиянович, який малював образи для церкви, виконав ще й два „удачні” портрети – цісаря Франца Йосифа і бурмістра-мецената. Портрети були поміщені у церкві, але, на жаль, до сьогодні не збереглися. Підтримував Р. Курцвайль і українську бурсу (гуртожиток), а також приймав у себе греко-католицьких митрополита, крилошанів та інших високопоставлених церковних осіб, які приїжджали до Коломиї.

Та заслуги цієї людини, без сумніву, одного з найкращих очільників нашого міста, не обмежувалися лише підтримкою українських інституцій. Був він і засновником та головою „позичкового” фонду, який допомагав коломийським ремісникам, засновником та жертводавцем фонду бідних. У 1862 р. ці фонди складали 10 тис. злотих ринських (ґульденів). Мудро розпоряджаючись міським бюджетом, зумів виділити гроші (що не вдавалося попередникам) на купівлю староства та пропінації (виробництво і продаж горілки). Долучився й до такої знаменної події як відкриття гімназії в Коломиї, про що газета „Слово” писала так: „…Предстоятель Города ВБл. Р. Курцвайль, емуже да будетъ честь и слава отъ Руси, двигнулъ тотъ вопросъ…”. Жертвував і власні кошти на цей навчальний заклад, а також розмістив його „въ самой красшой каменици”, допоки була збудована призначена для гімназії будівля. За часів його правління в Коломиї засновано й дівочу школу.

Тож цілком закономірно, що саме ім’я Р. Курцвайля першим внесено в „золоту” Книгу почесних громадян міста Коломиї 25 серпня 1859 р. з такими словами: „…цей гідний шляхетний і релігійний чоловік та громадянин є першим, і стоїть на чолі там, де йдеться про здійснення шляхетних діянь, де потрібна допомога для покращення стану міста й життя його мешканців, а в останніх часах підтримка спільної вітчизни”. 16 листопада 1862 року вдруге вшанували Р. Курцвайля записом у Книзі зі словами подяки за його діяльність на благо міста. Отже він – єдиний, хто удостоєний цього звання двічі. Був він також кавалером орденів Франца Йосифа і папи Пія ІХ.

У останні роки життя (1870 – 1872 рр.) Рудольф Курцвайль брав участь у діяльності коломийського відділу Господарського товариства.

Про його смерть сповістила газета „Русская Рада” , висловлюючи на адресу покійного вдячність за добрі справи, але зазначаючи, що, на жаль, не заповів нічого на благодійні цілі зі свого заробленого на українській землі величезного маєтку. Чи мав він дітей, хто ці люди, які успадкували його маєток – невідомо. У вищезгаданій газеті за 1875 рік є повідомлення про працівника пошти Курцвайля, імені якого не вказано. Згадується якийсь Рудольф Курцвайль і в довіднику за 1856 р. як поштовий контролер у Відні, а в 1902 р. як канцелярист магістрату Велічки (Польща). Чи це одна й та ж особа, і чи міг би він бути сином коломийського бурмістра – ще належить з’ясувати. Так само не зрозуміло поки що, ким доводилися йому Емілія Босіховіч з Курцвайлів (померла 1840 р., напис на могилі німецькою мовою) та Валерія Мартинець з Курцвайлів (1864 – 1940, напис – українською), поховання яких є на римо-католицькому цвинтарі в Коломиї. А зі звернення до Коломийського окружного суду С. Вайсельберга, І. Крісса, Г. Крісса та М. Гаммера від 1888 р. дізнаємося, що ці люди продали успадковану по Рудольфові Курцвайлю нерухомість гміні м. Коломиї. Тож питань щодо нащадків і маєтків бурмістра ще багато. Та знаємо достеменно, що територія міського парку ім. Кирила Трильовського – це колишня його власність, через що ще наприкінці ХІХ ст. її називали „Курцвайлівкою”.



На фото: сторінки з Книги почесних громадян (фонд Музею історії Коломиї) із записами про Р. Курцвайля.


 

Підписуйтесь на нас у FacebookТelegram та Instagram, щоб отримувати перевірені й оперативні новини.