ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Перший директор Коломийської гімназії Теодор Білоус: до 195-річчя від дня народження



наукова співробітниця

Музею історії міста Коломиї



ТЕОДОР БІЛОУС

До 195-річчя від дня народження



Надзвичайно скромний і невибагливий у побуті, мешкав у гімназійній канцелярії, ходив у підлатаних чоботах, відмовляв собі в найменших задоволеннях, але зате жертвував кошти на українські церкви, бурси, книжкові та періодичні видання – таким був Теодор Білоус, перший директор Коломийської державної гімназії. Впевнена, він не думав про те, чи будуть його згадувати нащадки, – просто робив найнеобхідніше, що було в його силах, для виховання й освіти української молоді, а отже для утвердження українців як нації на рідній землі. Але великі заслуги Т. Білоуса зокрема й перед Коломиєю не забуті: в місті є вулиця, названа його та брата Михайла іменем, пам’ятний знак, є статті в періодиці та книжечка Миколи Васильчука.

З нагоди 195-ліття від дня народження Теодора Білоуса складемо шану цій людині, ще раз відзначивши його добрі справи. Перш за все, це жертовна праця на посаді директора новоствореної гімназії в Коломиї.

Та почалася життєва дорога Т. Білоуса доволі далеко від нашого міста у с. Виткові на Львівщині, де народився 27 липня 1827 р. Потім були школа у Бродах, Львівська гімназія та семінарія й філософський факультет Львівського університету, робота вчителя в Тернополі та Львові. До Коломиї потрапив у 1861 році, й призначення саме Т. Білоуса керівником навчального закладу, який лише формувався, стало сприятливим чинником для українців Покуття. Незважаючи на німецьку мову навчання, тоді завдяки Т. Білоусові, в гімназії панував український дух, і майже половину всіх учнів складали українці. Вболіваючи за простих сільських дітей, він навіть сам особисто їздив селами Коломийщини й запрошував здібніших хлопців на начання, оскільки, за спогадами його учня Михайла Павлика «...всім серцем любив наш простий нарід та всіми силами старався двинути його з темноти, пониження і бідності». З цією ж метою вже в 1862 році Т. Білоус при допомозі патріотичних священників оо. Луки Данкевича та Йосафата Кобринського заснував першу в Галичині бурсу (гуртожиток), де жили, отримували належне харчування і опіку за невелику оплату або й зовсім безкоштовно незаможні хлопці з дальших місцевостей. Це відкривало шлях до освіти більшому числу українських дітей. М. Павлик писав: «Опікувався бурсаками, мов рідний батько, допомагав здібнішим вчитися далі, а менше талановитим дораджував вивчити якесь ремесло...». Коломийський часопис «Русская рада» за 1875 р. відзначав, що навіть голодного 1866 р. бурса утримувала 45 учнів. Кошти на бурсу збирав сам директор, жертвував і власні гроші. Придбав для гуртожитку бібліотеку й створив запомоговий фонд.

Теодор Білоус був і добрим учителем – викладав географію, історію та німецьку мову. «Прекрасний педагог і знавець своїх предметів. Його виклади відзначалися надзвичайною пластичністю та красою. Причому звертав увагу особливо на те, що могло виховувати учнів на знавців світу, людей розуму, серця і твердого характеру, на провідників і просвітителів народних мас», – згадував М. Павлик.

Відкрита підтримка гімназійним директором українських дітей, а також його активна громадська діяльність не влаштовували шкільну кураторію, тож уже в 1868 році Т. Білоуса переведено до польського міста Бохні, де впродовж двадцяти років теж очолював гімназію.

Все ж, Коломия стала для нього рідною, адже тут уже жив його молодший брат, який був єдиною ріднею, бо своєї сім’ї не мав. Тут став одним із організаторів і головою першого в Галичині літературного товариства у 1863 р., літературно-драматичного товариства, товариства «Український Народний дім», був членом «Просвіти», «Общества ім. Качковського», головою Братства св. Архистратига Михаїла, засновником разом з братом Михайлом української друкарні у 1864 р. Тому 1888 р. повернувся до Коломиї із «заслання» у Бохні, яке як зізнавався сам, його вбило морально, але не зламало.

Двічі Теодор Білоус був послом до Галицького сейму: у 1861 – 1866 та 1871 – 1876 роках, зумівши за цей час домогтися відкриття 30 промислових шкіл в Галичині, зокрема й гончарної школи в Коломиї у 1876 р.

Як публіцист написав і видав 20 книжок та брошур, а також низку краєзнавчих розвідок, статей з життя Гуцульщини й Покуття, враження від подорожей. А помандрувати йому вдалося не лише Галичиною, але і країнами Європи, Азії та Африки, й навіть побувати на Святій Землі. А ще редагував у Коломиї часопис "Весна", долучався до видання журналу "Наука" та газети "Руська Рада".

Помер Теодор Білоус 15 лютого 1892 року в Коломиї, заповівши свій маєток, придбаний завдяки великій ощадливості, на «Дівочий інститут в Коломиї». Похорон з участю 26 священників був багатолюдним й тривав 5 годин. Поховано визначного українського діяча в родинній гробниці поруч із церквою Благовіщення на цвинтарі «Монастирок».