27 січня цього року якось непомітно для коломиян промайнув 180-річний ювілей письменника Леопольда фон Захер-Мазоха, який своєю новелою «Дон Жуан з Коломиї» – «Don Juan von Kolomea» вписав столицю Покуття у світову літературу.
Давайте спільно цією публікацією належно вшануємо пам'ять про людину, яка вписала нашу Коломию в океан світової літератури й подумаємо про те, як в Коломиї відзначити пам'ять про Леопольда фон Захер-Мазоха і його «Дон Жуана з Коломиї» – «Don Juan von Kolomea».
Чи питали ви коли-небудь себе, як часто зустрічається місто Коломия у художніх творах? Не опосередковано, без натяків, а точно, прямо, гонорово. Ні? Тож кваплюся познайомити вас з повістю, що була написана у далекому 1866 році не етнічним українцем, а письменником, який з молоком галицької годувальниці всмоктав любов до всього українського. Мова йде про твір «Дон Жуан з Коломиї» Леопольда фон Захер-Мазоха. Так, саме того, чиїм ім’ям названо пікантну течію для дорослих забав. Саме той, до пам’ятника котрому стоять черги у місті Лева. І саме того, хто назавжди закарбував у літературному просторі назву славного міста понад Прутом для прийдешніх поколінь.
Народжений у самісінькому серці Львова, уже в підлітковому віці Леопольд разом з сім’єю переїхав до Праги і саме у цей час відбулася доленосна зустріч його та родички з боку батька, яка любила батоги та побиття.
Отримавши чудову освіту, викладаючи в провідних університетах (до слова, Мазох був запрошений до Львівського університету), доля не подарувала йому щастя в особистому житті. Одружившись зі своєю палкою шанувальницею, Леопольд, через фатальну любов дружини до грошей, з блискучого майстра інтимної прози перетворився на згаслу зірку низькопробної графоманії.
Новела «Дон Жуан з Коломиї» – «Don Juan von Kolomea» появилася німецькою мовою у «Щорічнику Вестермана» (Брауншвейг, 1866 р.) й відразу виклала зацікавлення серед літературних критиків. Відомий літератор Ф. Кюрнберг, порівнюючи творчість Мазоха й Тургенєва, так прихильно до українців коментує потенційну роль Мазоха в німецькомовній літературі: «Він русин, він належить нашій літературі, лише перекладній. А що, коли б ми, замість Великороса Тургенєва, та взяли за взірець малороса, галичанина…».
У 1872 р. новела «Дон Жуан з Коломиї» була перевидана в Парижі на сторінках надзвичайно популярного журналу «Огляд двох світів» («Revuedes Deux Mondes») й відразу набула широкої популярності. Про зацікавлення новелою «Дон Жуан з Коломиї» серед європейського читача й літературних критиків свідчить те, що відомий німецький теоретик літератури й новеліст Пауль Гайзе передрукував новелу зі вступним словом у своїй визначальній для художньої літератури того часу антології «Німецька скарбниця новели» («Der Deusche Novellenschatz»). Отже, починаючи з 70-х років ХІХ століття, завдячуючи саме Леопольдові фон Захер-Мазоху, Коломия пливе в океані світової літератури.
Проте не завжди все буває ідеально. Творчий спадок Захер-Мазоха на декілька десятиліть випав з літературного життя. Звісно, не останню роль у цьому відіграла політика нацистської Німеччини, адже Леопольд писав про ненависних їм євреїв. Навіть у 1933 році ім’я Мазоха було занесене до чорного списку в нацистській Німеччині, хоча сам автор не був євреєм, проте саме в його творчості яскраво розгортається культурний і релігійний дискурс євреїв Галичини («Єврейські оповідання» (1878), «Нові єврейські оповідання» (1818), «Єврейське життя в текстах і зображеннях» (1890) та ін.). Відтоді й аж до 1980-х років його твори не друкувалися й були вилучені з обігу.
Коли ж прийшов «Дон Жуан з Коломиї» до українського читача?
Варто зазначити, що українські видавництва та часописи Галичини ХІХ–ХХ століття виїмково друкували окремі новели Мазоха, проте «Дон Жуан з Коломиї» чомусь був поза їхньою увагою.
Вперше українською мовою «Дон Жуан з Коломиї» прийшов до українського читача в перекладі Наталії Іваничук у журналі «Всесвіт» 1994 року. 1999 року у Львові побачив світ окремий том українських перекладів прозових творів Л. ф. Захер-Мазоха.
Та повернемося до нашого «Дон Жуана з Коломиї». Загалом ця новела – це не чергова банальна розповідь про любовні походеньки, присмачені пікантними сценами, що була розказана незнайомцеві у шинку. Хоч тема рабства, що почасти стала наріжною у всій творчості письменника, присутня, але це дещо більше та глибше для розуміння читача.
По-перше, твір несе важливий для історії нашого міста спадок, що відкривається безпосередньо в назві та подальшому тексті. По-друге, новела розповідає про непрості стосунки у шлюбі, а не мені вам розповідати, скільки вибоїн трапляється на сімейному шляху. Звісно, те, що описано у творі – це лиш маленька частинка правдивих причин того, що саме робить шлюб нещасливим. Це правда, викладена з однієї точки зору, а нам відомо: скільки людей – стільки й думок. По-третє, новела «Дон Жуан з Коломиї», яка побачила світ в Парижі на сторінках популярного ліберального журналу «Revuedes Deux Mondes», користувалася неабиякою популярністю. Про важливість твору в літературному світі свідчить хоча б той факт, що відомий німецький новеліст Пауль Гайзе передрукував новелу Мазоха зі вступним словом у своїй знаковій антології «Німецька скарбниця новели».
Щоб ви мали уявлення про головного героя, наводжу цитату-опис: «…З коломийської околиці, – в кожному разі, з коломийського повіту, бо єврей упізнав його. Цей чоловік міг подобатися жінкам. У ньому нічого не було від тієї грубої сили, від тієї неприкритої незграбності, яка в інших народів вважається мужністю, він був наскрізь просякнутий шляхетністю, стрункий і вродливий, однак пругка енергія, непереборна впертість промовляли у кожному його рухові. Каштанове пряме волосся, трохи закучерявлена, коротко підстрижена борода кидали густу тінь на обвітрене аж до засмаги, проте витончене обличчя. Він уже не був зеленим юнаком, проте мав шахраюваті очі хлопчака. Невгасима доброзичливість і любов до людей м'яко прозирала з цього засмаглого обличчя, з темних борозен, які полишило на ньому життя…». Як на мене, досить симпатичний та «…небезпечний чоловік…».
Розповідаючи правду свого життя незнайомцеві у шинку поблизу повітової Коломиї («…те, чого не скажеш своєму найкращому другові і своїй дружині, скажеш чужакові на битій дорозі…»), Дон Жуан з Коломиї піднімає важкі, неоднозначні теми подружнього життя: зраду, прощення та виховання дитини від іншого.
Як стверджує герой новели: «…Уявіть собі, що моя дружина – це книга. І я радо читав би її. Але мені весь час доводиться починати спочатку. Врешті я закриваю її. Хай хтось інший, якщо схоче, дочитує…». Звісно, проблематика зазначених питань не може трактуватися однозначно. Для когось питання зради не стоїть гостро, а для іншого воно є абсолютно неприпустимим.
Ви можете не погодитися зі мною, але я не вважаю за потрібне розглядати життя, творчу спадщину Мазоха виключно з площини збочень та відхилень. Те, що у ХІХ столітті вважали неприйнятним, почасти диким, зараз у ХХ столітті розцінюється не так категорично. Автор наважився висвітлити іншу правду про кохання, про те почуття, яке оспівують зі сторони ніжності, щирості, тепла. Однак кохання (зрештою, як і будь-яке інше почуття) багатогранне. Не у всіх пар, які скидаються на ідеалів подружнього життя, насправді все добре. То чому не може мати місце дещо інше?
Як би не було, новелі «Дон Жуан з Коломиї» та її авторові слід віддати належне. Можливо, сам того до кінця не усвідомлюючи, Леопольд фон Захер-Мазох зробив подекуди більше для історії міста, аніж певні обранці за всю каденцію у раді різних рівнів, адже будь-який читач забажає отримати більше інформації про повітове місто Коломию. Можливо, навіть виявить бажання відвідати, наповнитися духом, величчю та історією.
Нам з вами неабияк пощастило, адже Коломия – наше місто. Не треба долати сотні кілометрів, а необхідно любити, поважати та сприяти його процвітанню.
Анна ПЕТРІВ (Коломия-Львів)