Останній період Австро-Угорської імперії характеризується промисловим, будівельним, освітнім і культурно-мистецьким розквітом. Прикладом цього може бути наша Коломия з її середмістям. Споруди 1880-х – 1890-х свідчать про тогочасну фінансову стабільність і заможність держави та її громадян. Сталося так, що в той період у Коломиї опинилися два талановиті архітектори: Люціан Бекер (1852 – 1921) та Дионизій Кричковський (1861 – після 1939). Перший походив з покутського села Поточища (тепер Івано-Франківської обл.), другий – з-під Кам’янця на Поділлі (тепер Хмельницької обл.). Мабуть, за національністю були поляками, іноді в писемних джерелах надибуємо видозмінені їхні прізвища – Бакер і Кжечковський. Люціан Бекер закінчив архітектурний факультет Львівської політехнічної школи та Вищу політехнічну школу у Відні, а відтак працював на залізниці та коротко в згаданій політехнічній школі. У 1883 р. він опинився в Коломиї на посаді міського архітектора. Дионизій Кричковський навчався у Художньо-промисловій школі в Кракові (1880-і) та в Школі образотворчого мистецтва у Парижі (1888-89). Після того творчі шляхи завели його аж до Арґентини, де він у знаменитому історичному м. Мендоса спроектував і збудував вокзал. У 1891 р. 30-річний архітектор приїжджає до Коломиї, де згодом викладає у Школі деревного промислу та керує відділом будівництва маґістрату. Отже, на поч. 1890-х у Коломиї опинилися два молоді й талановиті архітектори з європейською освітою і певним досвідом. До приїзду Д. Кричковського з Арґентини Л. Бекер уже спроектував у Коломиї кілька приватних вілл та будинок міської бойні. Тепер він мав сильного колегу, з яким можна було втілювати в життя великі проекти. Так українська громадськість запросила цих двох архітекторів спроектувати та побудувати Народний дім (тепер Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського). Роботи велися впродовж 1892 – 1902 рр. З історії ми знаємо, яке колосальне значення мала ця будівля для наших українських коломийців. [caption id="attachment_9348" align="alignnone" width="640"] Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського (колишній Український народний дім)[/caption] Того самого року за проектом Д. Кричковського в Коломиї з’явилася імпозантна Щаднича каса (тепер Міський палац культури «Народний дім»). А 1894-95 р. блискучий творчий дует подарував містові будинок польського товариства «Сокіл» (тепер, на жаль, занедбана будівля). Ймовірно, теперішній Музей історії міста Коломиї, будинок на вул. Театральній, 56 та деякі будівлі на вул. В Чорновола споруджені також за їхніми проектами... [caption id="attachment_9346" align="alignnone" width="640"] Міський палац культури «Народний дім» (колишня Щаднича каса)[/caption] Мистецтвознавець зі Львова Ю. Бірюльов пише, що характерним для творчості Л. Бекера коломийського періоду є «використання облицювальної поліхромної кераміки зі стилізованими народними мотивами». А Д. Кричковський у коломийський період вдавався до «стилів неоґотика, неоренесанс і необароко, у пластичних формах також – до «мальовничого історизму» і ранньої сецесії». Виглядає, що обидва архітектори використали коломийські можливості для різних експериментів, пробували тут продемонструвати різні архітектурні класичні й нові стильові форми. Згодом коломийський досвід їм придасться. У 1895 р. Л. Бекер переїхав до Львова, де був професором Художньо-промислової школи аж до 1912 р. А Д. Кричковський ще спроектував у Коломиї римо-католицький костел єзуїтів (1895-97) і 1897 р. також виїхав до Львова. У столиці Галичини, безперечно, було більше простору й можливостей для його таланту. Працював він архітектором промислових підприємств С. Щепановського, а у 1901-27 був, як і Л. Бекер, професором Художньо-промислової школи. У Львові він спроектував низку величних будівель, закладів, а в Тернополі – костел і монастир отців єзуїтів. [caption id="attachment_9347" align="alignnone" width="640"] римо-католицький костел св. Іґнатія Лойоли (колишній костел отців єзуїтів)[/caption] Талановиті архітектори, професори Л. Бекер та Д. Кричковський залишили нам прекрасні споруди, завдяки яким Коломия вирізняється з-поміж інших подібних міст. Сприяли цьому не лише їхній талант, але й європейська освіченість, знання естетики й краси, і суспільна стабільність багатої Австро-Угорської імперії. Яка, на відміну від імперій азійського типу, розбудовувала не лише столицю й головні міста, але й провінцію. А що залишать наші сучасники для прийдешніх поколінь? Якими архітектурними об’єктами можемо похвалитися? За винятком церковного будівництва та «Писанки» – ми за 25 років Незалежності не збудували інших величних споруд. Ба навіть зуміли багато чого пошкодити, перебудувати на свій смак, нехтуючи архітектурні, законодавчі й естетичні норми. Це свідчить лише про одне: ми значно безкультурніші за людей, які жили в Коломиї сто з гаком років тому... Микола САВЧУК