Надвечірні карильйонні рефлексії. Авторська колонка Миколи Савчука

Здається, що цими днями на устах коломийців найчастіше лунають два слова: "вибори" і "карильйон".


Друге слово ще донедавна було відоме вузькому колу музикантів і раптом стало надзвичайно популярним, а сам карильйон з чудовою дзвіницею після музею "Писанки" несподівано став другим символом сучасної Коломиї. Та ще й яким символом: і християнським, і музичним, і архітектурним! Уміймо це любити, оцінювати й берегти.


Вчора під 8-му вечора зрізнобіч до церкви священномученика Йосафата сходилися коломийці послухати карильйонні мелодії, а деякі навіть зайти досередини та побачити, як влаштований цей унікальний музичний інструмент. І раптом містом розляглися чудові, м’які й делікатні мелодії.


Крізь широку шибу, наче в музеї, присутні бачили юну музикантку, яка під проводом учительки старанно грала на карильйоні. Очевидно, згодом наше місто матиме свого карильйоніста чи карильйоністку, яка втішатиме нас прекрасною й майстерною грою. А композитори, можливо, створять якусь суто коломийську мелодію, яку ми впізнаватимемо на всіх світових шляхах.


Коломия заслуговує такого подарунка, який зробив їй Андрій Іванчук. Заслуговує за ті страждання, які пережили її церкви, духівництво й вірні у різні історичні періоди.


Дзвіниця з карильйоном — це — частинка Європи в частинці Європи. До неї вже горнуться люди, відчуваючи тут благодать, спокій, красу.


Я на мить уявив собі, як божественно линутимуть з дзвіниці мелодії наших колядок у Різдвяні свята: "Тиха ніч, Свята ніч", "Нова радість стала", "Бог предвічний"...


До теми: У Коломиї відкрили унікальну дзвіницю з карильйоном, яку збудували за ініціативи Андрія Іванчука