Говорячи словами одного з героїв п’єси: «Ми всі чекаємо на  Ґодо». П'єса-абсурд «Чекаючи на  Ґодо» ірландця Семюеля Беккета, в якому два персонажі – Володимир та Естраґон – нескінченно і даремно чекають когось на ім'я Ґодо. Відсутність Ґодо, так само як і багато інших аспектів гри, призводять героїв до нескінченного очікування когось, що змінить їхнє існування. Герой п’єси Беккета – людина, яка невпевнено стоїть на ногах. Земля тягне її вниз, небо – вгору. Говорячи словами одного з героїв п’єси: «Ми всі чекаємо на  Ґодо». Це актуальна п’єса, яку можна розглядати в аспектах сучасного формування молоді. Кого ж чекає молодь? Молодь, як оголений нерв, найгостріше реагує на політичні зміни. Постсовкове покоління виховане за незалежної України, у них свої погляди і свої мрії. Не боятися втратити те, чого ніколи не бачили, стимулювати себе до кращого, а не говорити страшні фрази: «Щоб не гірше». Сучасні Нові Люди, як і герої п’єси Беккета, задають функцію: «Чекаємо на  Ґодо». За останнє десятиліття ми пережили дві революції, з них одна переросла у війну. Молодь дедалі частіше позиціонує себе як дорослі, свідомі індивіди. Маленькі міста покидають ентузіасти – діти-лідери, які шукають відповіді на власні запитання. Хтось покидає домівку, але хтось залишається і формує культуру міста. [quote_box_right]Ми живемо в місті без героя. Постромантичний герой в очах містян – герой з метаздібностями, який врятує місто від безробіття, звільнить всіх від фінансового горя та політичної біди.[/quote_box_right] У Коломиї існує проблема ініційованих угруповань. Вони є, вони локально організовують літературні вечори, музичні заходи, ігри. Роблять це для того, щоб у місті було цікавіше. Однак, інші в той час чекають на  Ґодо. Ми живемо в місті без героя. Постромантичний герой в очах містян – герой з метаздібностями, який врятує місто від безробіття, звільнить всіх від фінансового горя та політичної біди. І в той час, коли всі в очікуванні на такого героя, місто зупиняється. Кожна критика у бік совкової установи – чи це адміністративна установа, чи магазин, чи заклад культури – супроводжується лише словами: «Та що ти знаєш?», «Ти зміни верх цієї країни, а не розказуй нам, що робити». Не забувайте, що Україна – це кожен. На вулиці можна почути розмови дорослих людей, які звинувачують молодь: «Ми у вашому віці були не такими», «покоління без ідеалів», «агресивні і жорстокі», «втрачене покоління». Історія повторюється, «втрачені» покоління завжди спонукають людство до подальшого розвитку. В історії багаторазово визнавали, що «втрачені» покоління  спонукають людство до подальшого розвитку. Так було і буде. Назвати сучасну коломийську молодь «втраченими» – не сказати нічого. Вони не гірші за попередників, вони інші. Після десятої вечора місто засинає і прокидається лише зранку. Тихі вулиці, відсутність сміху і гітарних звуків змушує задуматися. Добре це чи погано? Де ховаються ці діти і чим займаються? Місту потрібна самовиражена молодь. Зараз підлітки мають широкий спектр поглядів, інтересів, цілей. Через економічні, політичні та фінансові фактори в країні коломийська молодь дедалі частіше не бажає проявляти повною мірою свої творчі можливості. А якщо проявляє, з боку відчуває не підтримку, а лише докори. Так у соціальній мережі фейсбук у спільнотах активно ведуться дискусії щодо розвитку міста. Часто виникають конфлікти, і громада міста Коломиї висуває звинувачення. Кожен чимось невдоволений, але писати не достатньо, треба діяти. Кожна смілива дія нового покоління суперечить культурі поведінки попереднього. Скоріше за все, захист молоді, її пристосування до об’єктивних обставин, здатність тверезо оцінити обстановку і не боятися відрізнятися від своїх батьків. Все просто. Не чекати  Ґодо, а бути тими постромантичними героями нової історії. Надія СТЕФУРАК