ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Мирослав Симчич: Нинішнє покоління має боротися за Україну так, як наше

Спілкуючись із Мирославом Симчичем, розумієш, чому, попри кількасотрічну окупацію та нищення всього українського, ми вижили як нація, зберегли свою мову і здобули державу. Такі люди для нації – це серце, це легені, це кров. Доки вони є – нація живе, попри усі перепони.

З Мирославом Симчичем ми зустрілися з нагоди 25-ої річниці створення Коломийської станиці Братства УПА. Легендарний Кривоніс поділився своїм баченням долі України, порівняв УПА та сучасних добровольців, розповів про спроби його завербувати та дав рецепт розбудови успішної держави.

"Між Гітлером і Путіним я не бачу різниці"

Ситуація, яка склалася зараз, дуже нагадує ту, в якій за свою державу боролися ми. Як тоді, так і зараз, Україна перед великою загрозою. Між цими двома загрозами немає великої різниці. Що тоді німці намагалися захопити Україну, що зараз Росія робить те ж саме. Гітлерівська Німеччина і путінська Росія майже однакові імперіалістично налаштовані держави, які на меті мають тільки одне – захопити наші землі, які є найродючішими і найкращими на всю Європу. Відмінність хіба в тому, що німці змогли це зробити одразу, а Росії це не вдалося. Тож, зрозумівши це, путінці руйнують Україну по шматку, по областях. А загалом між Гітлером і Путіним я різниці не бачу, хоча я не політик, а солдат.

"Росія вибрала вдалий момент для захоплення України"

Цілком очевидно, що Росія готувалася до загарбання України давно і підібрала для цього найбільш вдалий для неї і трагічний для нас момент. Ніколи за 25 років незалежності ми не були настільки слабкими. Всі Президенти та Уряди, які були дотепер, за винятком хіба Ющенка, знищили армію та все те озброєння, яке залишилося у нас від Радянського Союзу. Кожен по трішки цей весь арсенал розпродав. Як наслідок, коли до нас прийшов ворог, захищати свою землю стало нічим. А Росія, в свою чергу, чи не щотижня відправляє на Донбас сотні тонн боєприпасів і військової техніки.

"Росія затяжною війною розраховує знищити найбільших патріотів, а потім без бою забрати Україну"

Щодня на фронті помирають люди. І хто гине – самий цвіт нації, найсміливіші, найкращі, адже боягуз на передову не піде. Хто в перших лавах – той і паде від ворожих куль. Думаю, що Росія такою затяжною війною хоче знищити увесь цвіт нації, який готовий воювати та захищати свою землю, а потім без бою загарбати Україну, знищити наш народ і нашу державу.



"Сучасні добровольці – це та ж УПА, тільки назва інша"

Між УПА і теперішніми добровольцями, які пішли чи то у так звані добробати, чи військо, різниці нема. Це просто різні покоління, які все ж борються за одну спільну мрію – незалежну Україну. Втім, я думаю, що нинішнє покоління варте більшої уваги тому, що у наш час ішла світова війна. Воювали усі, а тепер у світі тиша, спокій, добробут.

"Ми боролись за українську Україну, а вона тепер такою не є"

Між тією Україною, за яку боролися ми, і тією, яка є зараз, – велика різниця. Ми хотіли бачити українську Україну. Зараз вона хоча й існує як держава, але вона не є українською. Керують нею люди, які не є патріотами. На всіх великих посадах залишилися старі радянські пристосуванці, які колись славили більшовиків, а зараз замість будувати Україну її руйнують.

По суті Україна зараз тільки на папері. От були Різдвяні свята, дозволив собі трохи подивитися телевізор і жахнувся – там нічого нема українського. В основному все, що було за Союзу, є й тепер.

А загалом колишні комуністи нам Україну не збудують. Нам треба закотити рукави і братися до праці – будувати державу у націоналістичному дусі.



"Забрати з історії Бандеру – залишити Україну безкровною"

Справжня мета усіх тих, хто старається очорнити наших героїв – зробити нашу націю беззубою. Забрати з нашої історії Бандеру – це таке собі національне самогубство. Бандера – один із стовпів, на яких живе і тримається українська нація. Заберіть його – і не буде нації, не буде держави, не буде духу, не буде всього того, що є українським. Забрати з нашої історії Бандеру – це відрубати собі голову і залишити Україну безкровною. Якщо ж забути тих людей, які в різні часи боролися з ворогами за нашу незалежність, то хіба ми залишимось українцями?

"Коли любиш Україну і молишся Богу – зневіра неможлива"

Я ніколи не зневірювався. Справа в тому, що я змалку був вихований у національному дусі. Всі свої роки я був з Богом і з Україною. Я завжди молився за Україну і боровся за Україну. На полях бою і в концтаборах. Найважче, що було, – це витримати тортури. Тебе б’ють і періодично міряють температуру. Як вже температура надто висока, тебе ведуть до камери, дають оклигати, але лише для того, щоб завтра знову бити. Однак я твердо вирішив, що краще померти, ніж зрадити. А мені пропонували це не раз. Казали: ти добрий воїн, нам таких треба. Приходь в будь-який полк, бери найкращу роту і командуй. Допоможеш нам знищити підпілля. З часом поїдеш у Москву вчитися у військовій академії і станеш офіцером. Таких розмов будо дуже багато – аж до останнього року мого ув’язнення. Та я твердо стояв на своєму – краще вмерти, ніж бути зрадником. Не залишається нічого, окрім як боротися за свободу до останнього патрона, до останнього подиху і останнього удару серця.

"Нинішнє покоління має боротися за Україну так, як наше, і здобути українську Україну"

В нашому суспільстві багато «роздвоєних» людей, які живуть так, як легше. Тому головне завдання на сьогодні – це виховати нове покоління українців, яке було б готове так само боротися за Україну, як і ми.

Я не раз думаю, чому я досі живий. І прийшов до висновку, що не було так в історії, щоб у революції померли усі. Хтось мусить залишитися для того, щоб передати ідею новому поколінню. Щоб і воно піднялося й продовжувало боротьбу до повної перемоги.