Принаймні не відомі випадки, коли через відсутність шкільної форми когось вигнали зі школи чи знизили оцінку. Колись одягали однострій лише гімназисти – як-не-як, а гімназія це вже було щось на відміну від школи. Шкільна форма була болючою темою в радянські часи, коли її не вистачало, коли вона мала поганий вигляд і низьку якість. У наш час постала нова проблема: є багато різної шкільної форми, але ціна на неї не відповідає заробіткам більшості батьків. А ціновою політикою в нас давно ніхто не займається (хоч, здається, є якісь відділи й комітети, яких ніхто не слухає й не боїться). В Україні – фінансова криза, війна, безліч проблем, майже катастрофа, невідома перспектива. І ось в цьому розгардіяші вельми незле почувається наша торгівля. Принаймні встановлюють ціни які кому заманеться. Особливо це стосується харчів, ліків і... шкільного вбрання, підручників та приладдя. Хто був у Європі, той має уявлення про тамтешні цінові реалії. Якщо, наприклад, поляк заробляє 2500 злотих, то може купити літр молока за 2 – 3 злотих, кілограм вудженої шинки – за 23 злотих, 1 літр соку – за 2 – 3 злотих, 1 кг твердого сиру (ґауда) – за 12 злотих тощо. А тепер аналогічно про українця, який заробляє 2500 гривень: літр молока – 10 грн., шинка – 100 грн., літр соку – 15 грн., 1 кг твердого сиру – 80 грн. І подібні порівняння щодо одягу, техніки, посуду. А ще ж є в Європі постійні й суттєві розпродажі, знижки, чого не практикують наші торгівці. Щоправда, європейські торгівці не мають таких іномарок, як наші... Походіть коломийськими крамницями і складіть першовересневий кошторис. Подивіться скільки коштують мешти й черевики, костюми й куртки, підручники й зошити. Скільки з сімейного бюджету треба витратити татам і мамам, аби дитина пішла до школи! Вигоду від цього мають не педагоги, не батьки, а торгівці. За шкільну форму, за одяг для школярів-дітей і підлітків правлять, як за дорослий. Причому ніхто не несе відповідальності за якість. А батьки журяться, бо ж діти ростуть і піджачок чи курточка знадобиться на рік. А тоді знову повторюється те саме. Торгівлі ж цього й треба: мати постійних клієнтів. Безперечно, тут не пахне совістю, милосердям, національною солідарністю. Торгівлі такі категорії не притаманні... Дивує позиція нашої держави, вірніше нас уже нічого не дивує. Але... Школа в нас наразі вважається державною, хоч фактично є громадсько-державною. Громадською, бо батьки складаються на вікна, двері, комп’ютери, побілку, цемент і т. д. А державною, бо урядовці від освіти крутять програмами як циган сонцем, змушують вживати свої підручники в школах і т. д. Чому ж Міністерство освіти не укладе договір на якісні й недорогі шкільні форми з вітчизняним виробником? Це стосується і шкільного приладдя. Різницю в ціні хай покриває держава зі свого бюджету, якщо їй ходить про обов’язкову шкільну форму. Гадаю, більшість батьків погодиться, що така обов’язкова форма не потрібна. Це ж не армія. Зрештою, що дає шкільний однострій, якщо освітяни й батьки не здатні розв’язати проблему з мобілками, планшетами й безліччю інших викличних речей сучасності... Якщо у Києві видають шкільні підручники з безліччю помилок... Якщо на місцевому рівні корегують державну освітню програму... Якщо в нас не всі заслужені медалісти... Якщо легко завалити на іспитах будь-якого школяра... Якщо школярі не вміють і не люблять читати, думати, запам’ятовувати, не вміють поводитися... Тому, батьки, не купуйте шкільну форму! Пишіть, телефонуйте, скаржтеся в міський і районний відділи освіти, директорам шкіл і попереджайте, що ваші-наші діти підуть до школи в звичайному вбранні. Хай керівники-освітяни підтримають батьків у боротьбі з ціновою несправедливістю. Може, тоді справді вивіски «Розпродаж товару», «У нас найнижчі ціни» будуть відповідати цим словам.