До 180-річчя від дня народження

Для тих, хто цікавиться історією міста, ім’я Леопольда Вайгеля асоціюється насамперед із працею «Нарис про місто Коломию», перевиданою в українському перекладі першим випуском популярної книжкової серії «Коломийська бібліотека» в 2008 р. Ця праця стала важливим джерелом дослідження минулого нашого міста для декількох поколінь краєзнавців та істориків, залишається ним і тепер. З іменем Л. Вайгеля пов’язаний і сповнений гіркої образи спогад письменника Василя Стефаника з часів його навчання в Коломийській гімназії: «…а професор натуральної історії (природознавство – М. К.) Вайгель бив мене тростиною по руках, тому що я не міг досягнути образка з намальованою гієною, бо образок був високо причеплений, а я був ще малий. Потім цей учитель своїм прутом підоймив сорочку, яка спадала верх штанців, і показував класі пояс мойого голого тіла. Класа ревіла з утіхи, я вийшов зараз з класи і пішов на свою квартирю». Непросто було українським, а особливо сільським, дітям осягати освіту в часи відсутності українських шкіл, навіть, якщо викладачами були сильні науковці, активні діячі, небайдужі дослідники, зокрема такі, як Л. Вайгель.

Але відкинемо емоції й дізнаємося більше про цю людину, яка, поза всяким сумнівом, заслуговує на повагу й пам’ять. Цікаво, що у різних джерелах, у тому числі довідниках-шематизмах, прізвище коломийського профессора фігурує в декількох варіантах написання: Wajgel, Waigel, Wajgl, Weigel, та це не перешкодило нашому дослідженню. Отже, Леопольд Вайгель народився 8 лютого (за іншими даними – 8 листопада) 1842 р. в Перемишлі в родині Францішека й Теклі Устиановської. Мабуть, одразу після студій в університетах Львова та Відня поринув у наукову діяльність, підготувавши одні з перших списків павукоподібних Татр, опубліковані у річниках «Звіт фізіографічної комісії» (Краків) за 1867 та 1868 роки. Та вивчення павуків, до якого згодом повертався й у Коломиї, далеко не єдине його захоплення. А педагогічну працю розпочав, імовірно, від 1869 року на посаді заступника вчителя Цісарсько-королівської вищої гімназії Франца Йосифа у Львові. Тоді долучався й до громадської роботи, ставши членом Львівського відділу Галицького господарського товариства, а також 1871 року почав спільно з Маріаном Ломницьким видавати часопис «Натураліст» («Przyrodnik»), в якому публікував і власні статті з ділянки природознавства. До Коломиї потрапив у 1873 р., коли був призначений спочатку вчителем державної гімназії з польською мовою навчання, відтак став професором. Ніяких інших спогадів про нього як людину та педагога, окрім Стефаникових, немає, але попри те , таки мусив давати добрі знання дітям зі свого предмету – природознавства, адже і його самого надзвичайно вабили рослинний та тваринний світ – особливо Галичини. Вивчав природу краю, мандруючи як завзятий турист горами й долинами Гуцульщини та Покуття. Саме він був співзасновником Чорногірського (Коломийського) відділу Татранського (туристичного) товариства в 1878 р. й до 1887 р. – заступником голови. Прислужився прихильникам гірських походів ще й тим, що позначив виготовленими за власний кошт вказівниками шлях від Верховини через Червоний Луг на Говерлу. Це був перший випадок маркування туристичного маршруту в історії польського туризму й, імовірно, перший на території України. Загалом, коломийський період життя Леопольда Вайгеля видається найпродуктивнішим у різних ділянках. Насамперед за цей час підготував і опублікував низку наукових статей та більших праць, а саме: «Павукоподібні Галичини (Arachnoidea Halicjae)» (Коломия, 1874), «Шкідники наших полів, городів та лісів» (1875), «Флора міста Коломиї і його околиць» (1882), «Звичаї та звички гуцулів» (1884), «Про рибальство взагалі, а в нас зокрема» (Львів, 1879), а також вміщені в річнику «Щоденник товариства Татранського» (Pamietnik towarystwa Tatrzanskiego», Краків) дослідження «Про Буркут і чорногорські озера» (1880)», «Погляд на рельєф Чорногори» (1885), «Про гуцулів: етнографічний нарис» (1887). Окрім цього, в 1884 р. в коломийській друкарні Задембського і Голендера опублікував книжку «Образки з природи в «Пану Тадеушу». Тут, у Коломиї, Л. Вайгель 1883 року видавав і редагував місячник «Турист» («Turysta») – перший польський місячник, присвячений вказаній у назві темі. Спочатку часопис виходив як орган Чорногорського відділу Татранського, а невдовзі став форумом для сусідніх відділів товариства – Львівського та Станіславівського.

 

З якоїсь причини побачило світ лише шість чисел «Туриста» – від 1 червня до 1 листопада, все ж видання стало помітним явищем в Галичині. Найвагомішою ж із усіх його праць для нас, коломиян, є таки його «Нарис про місто Коломию» («Rys miasta Kolomyi»), що вийшов 1877 року, тобто всього через неповних чотири роки після прибуття Л. Вайгеля до міста. Мабуть, таки «зачепила» й зацікавила його Коломия. Не буду детально аналізувати цю працю, адже це дуже добре зробив науковець Микола Васильчук у передмові до перекладеного на українську мову видання, зазначу лише, що ця книжка охоплює історію самого міста, живу й неживу природу, а також народні звичаї та обряди цілого Покуття. Таким чином, Леопольд Вайгель вперше створив «об’ємний» образ Коломиї, поєднавши в одній праці різні характеристики міста та околиць. Етнографічний розділ є одним з перших досліджень Покуття у ділянці народознавства, а скрупульозний опис флори і фауни, спеціалізації автора, а також опрацювання кліматичних особливостей з таблицями і порівняннями – надзвичайне джерело для вивчення краю. Та все таки найбільше прислуговується краєзнавцям історичний огляд і розповідь про тогочасний стан міста.

Леопольд Вайгель був одним з ініціаторів проведення етнографічної виставки 15 – 30 вересня 1880 р. в Коломиї, яка, як і господарсько-промислова, набула широкого розголосу в усій Галичині, доклав чимало зусиль до відкриття в ці дні на Ринку й пам’ятника Францішекові Карпінському, польському поетові, уродженцеві с. Голоскова. Йому належали ідея та організація спорудження 1877 року пам’ятного знаку на місці історичної події – присяги Молдавського господаря Стефана ІІІ Великого польському королеві Казимирові Ягеллончику в 1485 р. на Косачеві. За його пропозицією в 1888 р. встановлено й пам’ятник на могилі польського поета Домініка Магнушевського в Гвіздці. А ще Л. Вайгель був членом міської ради, одним із засновників Вищої дівочої (1873) та Промислової шкіл в Коломиї. Тож за таку активну діяльність міська рада на засіданні 13 травня 1886 року надала йому звання «Почесний громадянин міста Коломиї», «… визнаючи чудові заслуги Вельможного Пана перед нашим містом, для якого невтомно впродовж довгих років працював як у Раді, так і поза нею, охоче і щиро присвячувався задля добра, піднесення і покращення міста … ».

Від 1887 року Леопольд Вайгель – знову у Львові на посаді професора Цісарсько-королівської ІІ вищої гімназії. Тут у 1888 р. випустив «Путівник на Чорногору і в гори Покуття» («Przewodnik na Czarnohore і w gory Pokuckie»), що є виданням змішаного довідниково-маршрутного типу. Автор присвятив його V з’їздові польських лікарів і природознавців, який відбувся 18 – 21 липня цього року.

Путівник містить десять розділів, один з яких, згаданий вище «Погляд на рельєф Чорногори», був опублікований ще в коломийський період у 10 томі «Записок Татранського товариства». Цікавими є розділи «Приготування до подорожі», в якому вказано навіть ціни транспортних послуг, та «Місця прогулянок», де Л. Вайгель подав розроблені туристичні маршрути різної тривалості з описом населених пунктів та топографією гір.

Л. Вайгель був одружений двічі. З першою дружиною Геліодорою Надводською мав трьох дітей: доньок Софію і Станіславу, яка померла зовсім маленькою, і сина Євгеніуша, народженого в Коломиї 1873 р., професора хірургії, ветеринара. Другою дружиною була Євгенія Гембажевська. Майже всі представники сім’ї Вайгелів поховані на Личаківському цвинтарі у Львові в родинній гробниці з зображенням гербу Погоня (Pogonia), яким вони послуговувалися. Хоча у відповідних довідниках прізвища Вайгеля, як приналежного до цього герба, немає.