160 років тому 16 вересня вперше сіли за парти коломийські гімназисти.

Часопис «Слово» за 18 березня 1861 р. у дописі з Коломиї писав: «Торжествуйте, батьки, захоплюйтеся, хлопці, на жниво готуйтеся – на жниво душі, на жниво рідної мови». Приводом для таких слів була велика подія – відкриття гімназії в Коломиї.

Потреба в середній школі назріла тут задовго перед цим. Ще 1849 р. Коломийська Окружна Руська рада – осередок першої політичної організації українців Галичини – під управою Миколи Верещинського внесла до уряду відношення в справі заснування гімназії, яке підписало багато визначних громадян Покуття, а також міська рада на чолі з бурмістром українцем Сильвестром Дрималиком. Та тоді уряд не задовольнив прохання громадськості, тож до цього питання повернулися знову, але аж 1860 р. 17 серпня цього року міська рада з участю старости Антона Бурхарда та за згодою делегата від Краєвої шкільної ради інспектора, доктора філософії Евзебіуша Черкавського постановила відкрити нижчу гімназію в Коломиї. 28 грудня Міністерством визнань та освіти ця постанова врешті решт була затверджена, й 4-класова класична гімназія в Коломиї розпочала своє формування. Хлопчаки з міста й повіту сіли за парти вже восени – 16 вересня 1861 р. вперше відчинив свої двері навчальний заклад, якому судилося стати одним з найсильніших освітніх осередків Галичини. Велику роль у справі заснування гімназії в місті відіграв бурмістр Рудольф Курцвайль, який, як зазначає згаданий часопис «Слово», «проштовхнув це питання» і тому йому «нехай буде честь і слава від Русі». Навколо цієї події велися дискусії, зокрема й на сторінках періодичних видань аж до початку занять. За публікаціями можна відтворити деякі факти, а також настрої та сподівання українців, пов’язані з навчальним закладом. У числі 92 «Слова» за 1861 р. в дописі «З Коломиї» повідомляється про подяку, винесену світськими й духовними представниками міста посадникові Курцвайлю за розташування гімназії в найкращій кам’яниці на міській площі поблизу церкви (будівля, спеціально призначена для гімназії, споруджена лише 1875 р.), а також про те, що довколишні священники допомагали формувати бібліотеку та природничий кабінет, жертвуючи книги.

Та ще у серпні, коли до початку навчання залишалися лічені дні, громадськість міста не була поінформована про мову викладання у новоствореному навчальному закладі. Можливо, вирішення цього питання затягувалося до останнього, тому на сторінках газет висловлювалися припущення і роздуми на цю тему. В числі 55 «Слова» за 9 серпня 1861 р. читаємо: «Всі околиці Коломиї, і саме Клір і селяни, котрих діти лавки гімназії заповнюють, нічого усердніше не домагаються, як щоби по рівноправності, підтвердженої Високим Дипломом Єго ц. к. Апост. Величності, Коломийська гімназія віддана була русинам. Є то новий камінь спотикання для нашого Краєвого Намісництва. Надіємося, що по оголошеній справедливості Єго Величності Цивільного й Військового Губернатора Графа Менсдорфа та справа вирішена буде на користь русинів». А в числі 92 цього ж року газета писала: «Все гарно і предобре. Але яка ота гімназія в Коломиї? Руська чи польська, чи яка? Відвідують її в більшості русини, поляки в меншості, є й німці. А стоїть вона на руській землі, призначена розумово піднести коломийські околиці, а особливо місто Коломию. З цього зрозуміло, якою вона повинна бути. Переважно руська, але й польський, і німецький елемент не передати занепаду».

Отже, та перша Коломийська гімназія таки могла бути українською, на це небезпідставно сподівалася українська громада міста. Та склалося інакше. Всупереч справедливості та очікуванням українців, які найбільше спричинилися до її відкриття, навчання у перші роки велося німецькою мовою, а українською викладали лише релігію для учнів греко-католиків та українську граматику. Але, незважаючи на це, українці почувалися піднесеними, адже в той час у гімназії панував український дух, майже половину учнів становили саме українські діти. Серед викладачів, яких, як подає довідник за 1862 р., було лише шестеро, теж переважали українці: катехит о. Кирило Церкевич, Михайло та Григорій Кульчицькі та перший директор гімназії Теодор Білоус, який навіть сам особисто їздив по селах Покуття, запрошуючи здібніших хлопців на навчання. За словами його учня Михайла Павлика, він «...всім серцем любив наш простий нарід та всіми силами старався двинути його з темноти, пониження й бідності». Цю мету переслідувала згодом і українська державна гімназія, яка постала в Коломиї майже сорок років потому.