ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Хто творить сучасне мистецтво: інтерв‘ю з коломийською художницею Нікою Остяк

Що ми знаємо про сучасне мистецтво, а тим більше про його творців - художників? Кожен щось чув про Пікассо, Далі, Ван-Гога чи Мунка. Але чому ж ми не говоримо про наших місцевих молодих та талановитих митців.


Нам вдалося поспілкуватися з коломийською художницею Нікою Остяк, трохи більше дізнатися про тонкощі професії та особливості творчих натур.


- Хто такі художники: ними народжуються чи стають? Поділися своєю історією. 


Насправді важко відповісти конкретно. Якась частина таланту дійсно є від народження, але велику роль грає і оточення. Наприклад, батьки, які вчасно розпізнають задатки та нахил своєї дитини, віддають потім в художню школу школу і підтримують усі починання. Так було власне у мене. Моя бабуся привила любов до малювання ще з ранніх років, малюючи разом зі мною, заоохочуючи мене пробувати щось нове. Але це звісно не єдиний сценарій. Трапляється, що і у зрілому віці вдається розвинути свої приховані навички через працю та саморозвиток. коломийська художня видницький коледж і заоаз унік від вижницького шось там.


- Як можеш описати свій стиль робіт? 


Не люблю обмежувати себе якимись поняттями та правилами, тому і як такого стилю для себе не визначилі. Колись мені подобався Ван-Гог. Але зараз я працюю у власному особливому стилі. Мені подобається малювати портрети найрізноманітніших людей (вигаданих також), абстракції, які базуються на моїх відчуттях чи емоціях. Буває, що я можу побачити якесь фото і щось мені там так сподобається, що я намалюю це також, але воно буде кардинально відрізнятися від оригіналу. люди який я бачила в житті ал на фотографіях і переношу її по-своєму.


- Чи обмежується твоя творчість лише малюванням? 


Здебільшого люблю саме малювати, але також займаюся художнім текстилем, тчу гобилени. Таке хобі появилося після навчання у коледжі, оскільки поступила на художнє ткацтво. Залишився станок і тепер займаюся цим під настрій і для себе. Колись спробувала себе у ролі тату-майстра та продовжую займатися цим вже 4 роки. Вирішила спробувати переносити свої картини і на людські тіла. Вважаю це одним із найцікавіших видів мистецтва, оскільки ніколи точно не знаєш як сприйме тіло такі зміни.


- Що тебе надихає? 


Люди, музика, природа, її кольори та текстури, відвідування виставок. Але найбільше саме люди, мої друзі чи просто незнайомці. Захоплююся їхньою зовнішністю, правильними і неправильними рисами обличчя чи пропорціями. Якщо малюю портрет людини, яку добре знаю, то на кінцевий результат впливатиме її характер та те, які почуття викликає вона у мене. Коли починаю нову роботу, то ніколи точно не знаю та не планую її кінцевй вигляд. Це суцільний політ фантазії, вивільнення почуттів та емоцій, це те, що я хочу сказати тут і зараз. Так я намагаюся донести це і до інших.



- Як змінювалася твоя творчість з роками? 


Спочатку це були примітивні, в якійсь мірі дивні портрети в блокнотах. Малювала просими олівцями або ж ручкою. Потім почала більше на це звертати увагу, виділяти час та пробувати шукати себе у цій справі. Так я спочатку вивчила певні ази малювання, а вже потім знайшла власний стиль в якому мені комфортно працювати. Я продовжую малювати простою кульковою ручкою, це завжди є під рукою, а ніколи не знаєш точно, коли прийде те бажане натхнення. Але звісно малюю не лише нею, а й гуашшю, акварелюю, але от олійні фарби не надто люблю. З роками розвинулося моє власне бачення, воно трохи гротескне, не завжди дотримані пропорції. Це такий мій певний протест проти загальних правил. Кольори чи техніку підбираю завжди по відчуттях і емоціях. Наприклад, якщо зараз я злюся, то використаю сильну штриховку чи базуватимуся на контрастних кольорах.


- Чи проводиш ти виставки власних картин та як відбувається цей процес? 


Так, у мене вже було 3 власні виставки, а у загальному мої роботи були на 5-х. Я намагаюся не засиджуватися лише у Коломиї, тому відвідувала також ще Чернівці та Івано-Франківськ. Частіше усього поступають запрошення з місця, де відбуватиметься подія, або ж через знайомих та друзів. Мені завжди дуже приємно, що мої роботи знають, та продовжують запрошувати далі. Процес дуже цікавий, оскільки є можливість поспілкуватися з різними людьми, дізнаватися щось нове, почути певну думку і критику на рахунок робіт. Саме критика допомагає мені удосконалюватися, знайти нові ідеї для майбутнього. До критики ставлюся нейтрально. Потрібно її чути та сприймати, але робити те, що вважаєш потрібним. Важливо від кого ця критика і чи вона є конструкнивна, проте це завжди цінний досвід.


- Як ти сама критикуєш та оцінюєш свою роботу? 


 Важко оцінювати адекватно, бо завжди хочеться зробити ще краще, ще більше і ще досконаліше. Бачу певні нюанси та недопрацювання, хоча інші це можуть і не помічати. Для себе я найсуворіший критик, бо в першу чергу я прагну створити ідеальну картину саме для себе, а не для когось.


- Чи повпливав карантин на твою творчість?


Морально важкий період для мене, якийсь застій у часі та розвитку. Натхнення не приходило. Катарсису не передбачувалося. В цей час я малювала більшість робіт у коледж, які тяжіють до академічні роботи та її канонів, де я не проявляла відкрито себе. Але це також досвіт, який є важливий. Лише тепер я потрохи вертаюся до свого робочого темпу.


- Які перспективи розвитку молодого художника в Україні і чи приносить воно не лише задоволення, але й матеріальне забезпечення? 


На мою думку мало хто має бажання та можливості,  щоб підтримувати невідомих молодих художників, тому зараз дуже «туго» і важко у цьому плані, особливо враховуючи ситуацію з локдауном та іншими нюансами. У мене бувало, що після виставок підходили люди і купляли декілька моїх картин. Це дуже приємно, що мої роботи цікаві і це оцінили зовсім незнайомі люди. Такі ситуації дають впевненість не припиняти свою діяльність, але назвати це повноцінною роботою, що приносить дохід, практично неможливо.


Зараз я планую закінчити навчання та не зупинятися. Сподіваюся карантинні обмеження, і взагалі вірус, скоро стане неактуальним, бо є бажання проводити виставки та й самій відвідувати схожі події, але можливості зараз близькі нулю. Хочу розвиватися, виходити за межі міста, області, можливо і країни. Можливо спробую ще щось нове: стиль, текстуру, рід діяльності. Важко сказати сьогодні, що буде завтра, але сподіваюся лише на краще.


Спілкувалася Анна Томчук