Великий внесок у створення архітектурного обличчя Коломиї в період її найінтенсивнішої розбудови належить головному будівничому міста у 1886 – 1895 роках Луціану Бекеру та його наступнику Діонісію Кшичковському. На думку дослідника історії міста Миколи Савчука, саме Д. Кшичковський є автором проєкту величної споруди Каси ощадності (Щадничої каси) в Коломиї. Чому в приміщенні фінансової установи, здавалося би, такої далекої від мистецького життя, передбачено концертно-театральний зал, який на багато років став найбільшим і найкращим у місті – невідомо. В аналогічних спорудах Львова, Станіславова та інших міст проєктувалися зали засідань, але не концертні. Тож, чи можемо вважати коломийську Касу ощадності унікальною з цієї причини, чи все-таки подібні проєкти таки були, сподіваюся, ще дізнаємося.

За перебігом початкового етапу будівництва, на яке було виділено 70 тисяч злотих ринських, можемо простежити на сторінках часопису «Gazeta Kolomyjska» за 1891 рік. До слова, спорудження такої ж установи в Станіславові коштувало 60 тис. злр. Часопис повідомляв, що на місці, обраному для розташування Каси ощадності, вже була споруда, яку розібрано, а ще досить добрий будівельний матеріал з неї викуплено залізничним інженером Е. Фільоусом для будівництва дому на вул. Крашевського (тепер – І. Франка).

Проведено також щось на зразок тендеру на виконання будівельних робіт. Найвідповіднішими з 20 поданих заявок були місцеві будівничі Вацлав Сейк та Грюнберг і спілка, а також будівничий з Чернівців. Переможцем конкурсу став Грюнберг, в чому «Gazeta Kolomyjska» вбачала якісь «підкилимні» домовленості, адже інший претендент Сейк пропонував нижчу ціну. Тож не все здійснювалося «прозоро» й тоді. Згідно з дослідженням вченого секретаря НМНМГП Лесі Пискор, керував роботами Л. Бекер як головний будівничий міста.

В п’ятницю 10 липня 1891 року о 12 годині відбулося урочисте закладення наріжного каменя під будівлю Каси ощадності. На урочистості зійшлося численне товариство на чолі з представниками влади, дирекцією каси і духовенством. Після промов, підписання відповідного акту й освячення камінь разом з актом було закладено. З нагоди цієї важливої для міста події дирекція каси вирішила роздати 200 злотих ринських убогим. Будівництво просувалося досить швидко, і вже у жовтні стіни було зведено. З вдячності дирекція каси влаштувала всім робітникам – 51 мулярові й 40 помічникам – частування (на це виділено 50 злр), під час якого члени дирекції М. Білоус та В. Пяскевич висловили подяку, а президент правління греко-католицький парох о. Іоанн Коблянський закликав до щирої праці і тверезості. Як зазначає «Gazeta Kolomyjska», для покриття будівлі використали дахівку, виготовлену на фабриці під Краковом. Відомо, що якраз неподалік Кракова в м. Неполоміцах діяла фабрика дахівок Владислава Віммера, яка забезпечувала своєю продукцією всю Галичину. Згодом брат Владислава Антоні відкрив аналогічне підприємство і в Коломиї. Покриття залу планувалося робити з бляхи, бо складна його конструкція не давала можливості застосувати дахівку.

Щаднича каса в Коломиї постала за рекордні терміни: вже наприкінці 1892 року будівництво було завершено. За словами краєзнавця Івана Білинкевича, напис про рік побудови, вироблений з цементу, містився на стіні над вхідними дверима від вулиці Театральної. А 6 січня 1893 року відбулося урочисте відкриття концертно-театрального залу каси представленням п’єси Александра Фредра «Пімста».

Ришард Бриковський, уродженець Коломиї, історик мистецтва, автор дослідження «Kolomyja. Jej dzieje, zabytki» («Коломия. Її історії й пам’ятки»), вважає, що Каса ощадності в Коломиї збудована в стилі неоренесансу. Ліпний декор фасаду відзначається делікатністю і витонченістю, а просторове рішення – оригінальністю.

Фахову характеристику споруди Щадничої каси в Коломиї дає доктор архітектури, професор В. І. Проскуряков: «…вона … вибудована немов з двох різних будинків, об’єднаних єдиним архітектурно-естетичним оздобленням: будинку каси, просторова архітектурна організація якої має симетричний характер,… та видовищного комплексу, що композиційно розвивається вглиб ділянки. Такі рішення, коли зона театрально-видовищної частини функціонально і просторово, архітектурно і композиційно виокремлена в спеціалізований простір, будуть використовуватися архітекторами значно пізніше – в 20 – 30-х роках, відомих в історії архітектури як роки закладання функціоналістично-конструктивістських засад… Іншими словами, при всіх зовнішніх стилістичних подібностях Щадничої каси до т. зв. «віденського» ренесансу чи класицизму, ця споруда, і особливо видовищний її комплекс вдало вирішений функціонально». Позитивно оцінює автор і облаштування залу, який, незважаючи на рік побудови, цілком відповідає сучасним вимогам щодо зручності (як глядачів, так і артистів), щодо пожежної безпеки й вмістимості (близько 500 місць).

Інтер’єр споруди був декорований в необароковому стилі з сецесійними настінними розписами, виконаними коломийським художником, директором гончарної школи Валеріаном Крицінським у 1894 – 1896 роках за його власними проєктами. На стінах фойє та концертного залу він зобразив різноманітні сцени, зокрема оркестр, персоніфікацію весни, а також портрети композиторів Миколи Лисенка та Станіслава Монюшка, драматургів Яна-Непомуцена Камінського та Александра Фредра. Останнього – над дверима залу з написом «W. K.1894».