Виповнився рік, як на нашу здебільшого скромну, з характерними для багатьох коломийських вуличок вибоїнами завітала фірма «Ave Коломия». Її появі передував візит двох молодих жіночок, які в категоричній формі зажадали від мене укласти з фірмою договір на вивезення сміття. Мій договір з комунальним підприємством, що забирало сміття звичайною вантажною автомашиною, якраз закінчився, та оскільки воно брало за свої послуги дешевше, ніж новопостала фірма з симпатичними синіми контейнерами, я спробував якось відкараскатися від жіночок. Навіть злегка по-одеськи пожартував: «Оно мені нада? Оно мені не нада!».
Не на тих натрапив. Непрошені гості пригрозили в разі відмови від їхніх послуг поскаржитися в ратушу, де зроблять певні оргвисновки. І я здався на милість «Ave Коломия», вкотре переконавшись у тому, що чесна конкуренція, без якої немислимий вільний ринок, тобто класичний капіталізм, поки що застрягла далеко на підступах до нашого писанкового містечка. Тепер щоп’ятниці торохкочу на вулицю своїм синім контейнером, де й порожні пляшки з-під пива, й уламки різноманітних будматеріалів, і пластик, десь пополудні або понадвечір приїздить спеціальна автомашина й забирає його. А раз на квартал ходжу в банк Коломойського оплачувати послуги «Ave Коломия», які сягнули вже суми 38 гривень (місячно). Хоча, як не дивно, старенька жеківська автівка і далі курсує на початку кожного тижня нашою вуличкою. Знайшлися, видко, й такі, що зуміли встояти перед грізними пересторогами двох молодих жіночок.
Що є спільного між синім пластиковим контейнером і кузовом старенького ЗІЛа, то це їхній кінцевий пункт. Обидва вони вивантажують свою різноманітну продукцію, яка пахне зовсім не трояндами, просто неба на Косачеві. Щоб навколишнім мешканцям життя не здавалося раєм.
У Західній Європі, зокрема в Швайцарії, також були часи, коли влада не особливо переймалася сортуванням відходів і самопочуттям жителів, близьких до відкритих звалищ. Але часи ці тривали тільки до середини минулого століття. Забруднення підземних вод, деградація ландшафтів примусили швайцарський уряд ще на початку ХХ ст. розпочати будівництво сміттєспалювальних заводів. А 15 років тому Швайцарія офіційно відмовилася від захоронення відходів на полігонах. Тверді побутові відходи там сортують, після чого переробляють. На вторинне використання йде, наприклад, 80 відсотків будівельних відходів.
Або взяти скляну тару. Ви коли востаннє бачили коломийця, який здає її на пункті? Це за Союзу здав дві пляшки з-під пива – і маєш хлібину й кілька коробок сірників. Нині задля хлібини потрібно віднести добрячу торбу пляшок. Наші урядовці навіть не задумуються над тим, що можна і треба встановити мінімальний рівень збору скляної чи алюмінієвої тари, який у Швайцарії становить 75 відсотків. І вимагати від виробників забезпечити це збирання.
Підприємливі швайцарці придумали цікавий механізм стимулювання збору побутових відходів – передоплату за пакет. На практиці це відбувається так. Ви купуєте в крамниці спеціальний пакет, у вартість якого вже входить послуга за вивезення відходів. Вартість такого 30-літрового пакету 1.2 франка, 60-літрового – 2 франки (бл. 50 грн). Якщо відходи сортувати й розкладати по спеціальних контейнерах (пластик, папір, скло і т.д.), то залишкових змішаних відходів буде менше, отож пакету вам вистачить надовше. Вигідно, бо стимулює роздільне збирання. Зате невигідно виставляти на дорогу інший пакет з відходами, сміттєзбиральне авто його не забере, а вас можуть і оштрафувати. Авто забирає тільки «спеціально призначені» пакети.
Таким чином у цій гористій країні втілили в життя наш лозунг ще з радянських часів: відходи – в доходи. Ми взагалі полюбляємо придумувати різні гарні, римовані лозунги, та коли доходить до конкретного втілення їх у життя – стаємо безпорадними, як малі діти. Виписуємо й спеціальні закони. Років три тому, скажімо, набув чинності закон про обов’язковий роздільний збір побутових відходів, який передбачав майже 10 видів контейнерів різних кольорів для різних компонентів. Поки що цей закон лежить у площині ненаукової фантастики.