«Бувають люди, яких раз побачивши, ніколи не забувається. Таким був Богдан Лепкий. Коли б я був малярем, здається намалював би кожну рису на його лиці. Висока, зі смаком одягнена постать, з широко випуклим чолом, трохи лисини. А там дальше з густою сивою чуприною. Кожна зморщка на лиці уложена так, якби й умисно зроблена для схарактеризування і достойности. Хід його також інший, ніж звичайно», – так згадував письменника коломиянин, його учень з Краківського університету Микола Пригродський. Спілкуватися, а то й товаришувати з Богданом Лепким пощастило багатьом мешканцям нашого міста різних поколінь. Ці знайомства і дружба – ще одні ниточки, які поєднували великого письменника з Коломиєю. А портрет Богдана Лепкого намалював інший коломиянин – Ярослав Лукавецький, але розповідь про коломийські знайомства письменника розпочнемо з його дитинства.

Андрій Чайковський, теж письменник, адвокат, приятелював з батьками Богдана в ті часи, коли ще не був коломиянином, й, мабуть, навіть не планував перебиратися в наше місто. Про свою зустріч з юним Богданом, тоді учнем Бережанської гімназії, написав через багато років з нагоди 60-ліття Б. Лепкого у статті «Як я пізнався з ювілятом», але, на жаль, не вдалося розшукати її, тож скористаємося розповіддю самого Богдана. У «Казці мойого життя» він згадував: «Я, тоді, ученик ІV гімназійної кляси, дуже любив, як Чайковські приходили до нас або ми йшли до них, бо Чайковський був оповідачем з Божої ласки. Живої вдачі, дотепний, дуже добрий оборонець у справах карних, до того офіцер з боснійської війни, як стане, бувало, розказувати, то наслухатися не можна. Живцем переносив чоловіка у ті події, що про них розказував. Людей малював, як живих, вдавав їх спосіб говорення, рухи, міміку облич, все одно, чи брав теми з війни, чи з судової салі розправ, чи з ходачкової шляхти». Андрій Чайковський, будучи одним з рушіїв організаційного руху українців у Бережанах, прищепив Богданові Лепкому усвідомлення громадянського обов’язку працювати для народної справи, як це робив сам. Отже, зналися ці дві визначні постаті української літератури довгий час, ймовірно, не припиняючи принаймні листовного спілкування до старшого віку.

Лише рік пропрацював викладачем Коломийської гімназії ще один товариш юних літ Б. Лепкого, теж знаний письменник, Сильвестр Яричевський, але його вважаємо «своїм», адже не просто мешкав у місті, хоч і коротко, а й виховував та навчав коломийську молодь. Сильвестра та Богдана єднало багато спільного: будучи майже однолітками, навчалися разом в Бережанській гімназії, любили музику й спів, тож обидва були учасниками шкільного хору, а С. Яричевський навіть вмів повести хор і пробував компонувати. Богдан Лепкий згадував: «Не знаю чому, але оба ми від першої зустрічі на вступнім іспиті до гімназії знайшли спільну мову й залишилися впродовж вісьмох літ добрими товаришами й приятелями. Яричевський мешкав у бурсі, і не було такої днини, щоби я не забіг до нього хоч на хвилину. Він ...писав каліграфічно і вже, мабуть, у першій клясі рішився бути поетом...Мав дуже добру пам’ять і вмів усі предмети від релігії до математики...А сильний був дуже й від хлопця кандидував на атлета. Низький, широкоплечий, зі сильно розвитими м’язами, ходив, немовби земля вгиналася під ним, бо тяжко їй було такого силача носити». Рогатинський Самсон, як назвав його Б. Лепкий, бо походив з Рогатина й часто розповідав про своє місто, вже під час навчання в гімназії став відомим на всі Бережани поетом.

Навчаючись у Львівському університеті, Богдан Лепкий долучався до громадської діяльності університету, відвідував українські семінари, тож товаришував з багатьма студентами-українцями, зокрема й тими, які так чи інакше пов’язані з Коломиєю. Це і згаданий вже Сильвестр Яричевський, а також Остап Макарушка, згодом – у 1897 – 1905 роках – професор Коломийської гімназії.

А от за яких обставин познайомився Б. Лепкий з коломийським гімназистом, уродженцем с. Молодятина, а згодом поетом, перекладачем, журналістом та громадсько-політичним діячем Ярославом Весоловським – невідомо, однак під час приїзду до Коломиї у 1898 або 1899 році зустрівся з ним як з добрим приятелем, про що й написав у спогадах: «Коломия. Йдемо з покійним Славком Весоловським від пошти до ринку. Я вже тоді свіжоспечений, як німці кажуть, гімназійний суплент (помічник учителя – М. К.) у Бережанах, а він ще ученик семої чи восьмої кляси в Коломиї. Але Славко має дивну вдачу. Зі старшими він старіється, а з молодими молодіє. Ріжниці віку не почувається. Я також забуваю, що він яких сім літ молодший від мене, і балакаю з ним, як з ровесником. Цей хлопчисько знає все, що діється в Коломиї і в цілім повіті. Трильовський і «Січі» цікавлять його в першу чергу. Захоплений Гуцульщиною. Але й про «Народний дім» скаже вам, і про Кульчицького, і про Дудикевича також. Це не сплітки, що він балака, а матеріал до статті про політичне й національне життя Коломийщини (вже тоді помітні були в ньому непересічні прикмети майбутнього чільного журналіста). Ідемо й розмовляємо. Маємо час. Тепер вакації (канікули – М. К.). Не спішимося. Стаємо перед виставами крамниць. Славко скрізь щось смішного підхопить. Тут вивіска, там претенсійні пози на фотографіях – особливо пошлюбних. Жартує. Має дотеп, несилуваний, молодечий, такий, що найлегше побуджує до сміху».

Багато років знався Богдан Лепкий і зі славним коломиянином, засновником «Січей» Кирилом Трильовським, якого відвідував у Коломиї ще наприкінці ХІХ сторіччя, будучи «свіжоспеченим» гімназійним учителем в Бережанах. Тоді Січовий Батько запам’ятався йому таким: «Звітався голосно й сердечно, як звичайно. І як звичайно: борідка в клин, на носі цвікер (вид окулярів, пенсне – М. К.). Часто протирає його. Балакучий, рухливий, хвилини тихо не посидить. Все молодий. Море по коліна. Одним словом – отаман…Правник і адвокат, а про параграфи і не згадуй. Кромвель, підпільна росія, історія польських повстань, до того ще й белетристика. В це йому грай! Багато винятків із поезій знає й декламує їх. Поет у житті, хоч веде політичну роботу. Організує «Січі» і передбачує війну». А вже в Кракові, куди 1899 року перебралася сім’я Лепких, К. Трильовський сам полюбляв заходити до їхнього гостинного помешкання. «Це місце та святиня, до котрої спішив я зі скорше б’ючим серцем і з душею, повною надії на щось гарне і добре, то була хата Богдана Лепкого в Кракові, то була його рідня, то була атмосфера, що його окружала», – згадував через багато років. 1941-го, дізнавшись про смерть письменника, К. Трильовський у листі доньці Наталії писав про нього так: «…був справді рідкою людиною не лиш яко письменник, але взагалі. Більше ідеальної людини я не знав». Такі слова з уст К. Трильовського, людини, яка, ведучи дуже активне громадсько-політичне життя, спілкувалася з багатьма політиками, митцями, письменниками, є справді дуже вагомими.

Богдан Лепкий знався ще й з Юліаном Геником-Березовським, Мелетієм Кічурою та іншими коломиянами, щиро товаришував з Василем Стефаником, якому присвятив декілька творів. Але про це – в наступних частинах статті.