Почувши слово "бібліотекар", кожен намалює у своїй уяві пані в окулярах із пуховою хустиною на плечах, яка перебирає книги на запилюжених полицях бібліотеки. Та наша краянка Христина Шовкопляс ламає всі стереотипи, пов’язані з цією професією. Активна молода дівчина нещодавно побувала в Сполучених Штатах Америки та відвідала тамтешні бібліотеки. Як туди потрапила та що цікавого побачила, Христя нам розповіла. Тож ми вирушаємо до США. –  Моєю мрією було хоча б раз побувати у США. Прагнула побачити, як працюють американські книгозбірні і, звісно, – одну з найвеличніших бібліотек світу – Бібліотеку Конгресу США. Цю можливість я отримала завдяки програмі "Відкритий світ", яка покликана зміцнювати взаєморозуміння й співробітництво між Україною та Сполученими Штатами шляхом надання можливості українським лідерам у різних галузях зустрітися зі своїми американськими колегами й обмінятися досвідом та ідеями. Офіси Центру "Відкритий світ" розташовані в Бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні. Тому й моя поїздка за темою "Розвиток громад та волонтерство" розпочалася саме з цього міста. – А з чого саме? – Наш перший день у Штатах минув у стінах Бібліотеки Конгресу США, де було кілька офіційних зустрічей. Особисто на мене найбільше враження справив Фрон Назі – старший директор із питань глобального розвитку Інституту міжнародного лідерства ім. Д. Маккейна університету штату Айова. Він розповів нам про донорську політику світу, порадив, як правильно структурувати свою роботу. Не можу не виокремити знайомство із керівником служби "Голосу Америки" Мирославою Гонгадзе. Це був той момент, коли я могла подивитися на свою країну зі сторони, почути про неї з уст українки, яка вже багато років живе в Америці. Так, Україна є на карті світу, але прикро, що багато американців почули про нас лише з початком війни на Сході України. Українців поважають за їхню працьовитість, талановитість та наполегливість. Натомість про Америку пані Мирослава розповіла, що це країна важкої праці, де за допомогою сили та натхнення ти можеш стати мільйонером, країна свободи, але немає соціального захисту, відсутня допомога матерям та жахлива їжа. Після всіх зустрічей у нас була екскурсія Бібліотекою Конгресу США, яка, звичайно, ж вражає своїми масштабами – 160 мільйонів книг практично всіма мовами світу. Цими книгами може скористатися кожен, хто досягнув 18-ліття, безкоштовно. Багатство стародруків неймовірне: від оригіналу Біблії Гутенберга до першої карти Штатів, яка коштує 10 мільйонів доларів. Далі наша делегація попрямувала до Мілфорда, штат Коннектикут, де мешкали впродовж тижня. Нас приймала організація Ротарі Інтернешнл, а саме Ротарі-клуб міста Девон. Вони організовують різноманітні фандрейзингові кампанії, тобто збір пожертв, і ми змогли побачити, як це відбувається. В День Святого Патріка вони організували фандрейзингову кампанію – "Стрибок лепрекона". Всі охочі зібралися на березі океану. Найактивніші й найрішучіші учасники стрибали в океан, або ж можна було заплатити довільну суму та брати участь, просто споглядаючи на це дійство. Ми вирішили бути активними та рішучими й стрибнути в океан при температурі близькій до нуля! Ми раді, що долучились до цієї акції. Адже всі виручені кошти, а це 11 тисяч доларів, використають на розвиток грамотності. Згодом ми побували в Центрі грамотності в Мілфорді. Здивувало те, що 36 мільйонів населення Штатів не вміє читати, писати, рівень їхніх знань сягає 3 класу. Такий волонтерський центр покращує цю ситуацію. – Що найбільше тебе вразило? – Я завжди стверджувала, що читаюча нація приречена бути успішною. В цьому вкотре переконалася, відвідуючи публічну бібліотеку Мілфорда. Розпочну відразу з того, що мене вразило наповал – 47% населення міста є читачами бібліотеки й активно беруть участь у її заходах. У штаті Коннектикут 169 міст та 178 бібліотек. Цікаво, що бібліотеки штату між собою об’єдналися і створили спільні каталоги, якими охочі можуть користуватися. Читацький квиток дійсний у всіх бібліотеках штату та є безкоштовним. Окрім того, в бібліотеці можна подати документи для отримання закордонного паспорта й навіть оцифрувати старі касети теж безкоштовно. – А як щодо місцевих мешканців? – Із кожним днем щораз більше переконувалася, що в Мілфорді, дуже згуртована громада. Тут реально існує "культ допомоги". Доказом цього був наш обід у пункті безкоштовного харчування для безхатченків BethEl. Окрім того, що кожного дня вони годують близько 100 людей, у них ще є 34 ліжка – місця для тих, хто зовсім не має де жити. Цікаво те, що до притулку можна потрапити лише тоді, коли ти поясниш, які проблеми тебе туди відправляють. Для кожної людини підбирається окрема індивідуальна програма, розрахована на 90 днів. Тобі допоможуть практично з усіма питаннями – від пошуку роботи, планування власного бюджету до правильного харчування. Тобто, за 90 днів людину фактично вчать стати на ноги. Що вразило? Величезна кількість волонтерів, які працюють щодня. А найстаршій з них – 102 роки. Всі допомагають, хто чим може. Якщо маєш власний магазин із продуктами – жертвуєш продукти, не маєш – приходиш і допомагаєш руками. Влітку приходять допомагати цілими сім’ями. І крім того, кожен учень старшої школи має попрацювати волонтером 200 годин. Це якраз і є доброю нагодою для милосердя. – Які враження від поїздки? – Звичайно, описати все одразу неможливо. Ми побували ще в багатьох неймовірних місцях, відвідали Єльський університет, побачили його фантастичну бібліотеку та її найбільшу в світі будівлю для збереження рідкісних книг, завітали до пожежної служби Мілфорда, познайомились із береговою охороною міста. Ну і як без відвідин Нью-Йорка – Тайм-сквер, Бруклінський міст, "Граунд-Зіро" (Всесвітній торговий центр) із неймовірним видом із вікна з висоти 102 поверху, Меморіал загиблим у трагедії 11 вересня 2001 р. – Що почерпнула, які висновки зробила з цієї поїздки? – І в нас, і в американців однакові проблеми, але вирішуємо ми їх по-різному. За час перебування у штаті Коннектикут я зрозуміла, що кожен "ротарієць" дійсно живе згідно з девізом Ротарі-клубу – "Служіння понад усе". Це маленьке місто з великим серцем, про яке я буду завжди пам’ятати. З вірою в серці надіюся, що скоро така щира віддача буде панувати і в нашій країні. Любов ЛЕВІНСЬКА Фото з архіву Христини