Марія Лобурак, член Національної спілки народних майстрів України, у січні цього року відзначила свій 70-річний ювілей. До цієї дати вона підготувала виставку образотворчого мистецтва "Коломийська кахельна піч", яка відбулася у новому культурно-мистецькому центрі нашого міста "Світовид". Авторка вміло інтерпретувала сюжетні розписи класика гуцульської кераміки Олекси Бахматюка на полотні олійними фарбами. Мисткиня не корінна коломиянка, народилася в селі Пробіжна на Тернопільщині. З дитинства добре малювала, була залюблена в красу, яка її оточувала. Потяг до мистецтва підтримував батько, який був простим чоловіком, працював комбайнером та агрономом. Сам гарно малював, був побожною людиною. За кожної нагоди, а особливо в неділю та свята, відві­дував храм, навіть за радянських часів. Саме там, у храмі, і вимолив дочці добру долю. М. Лобурак закінчила відділ художньої кераміки Косівського технікуму народних художніх промислів ім. Касіяна в 1967 році. Там познайомилася з майбутнім чоловіком Ярославом. Косів став для них місцем першого кохання, яке супроводжує їх по житті вже понад 50 років. Вони завжди разом обговорювали спільні плани на майбутнє, мріяли про власну майстерню. Першим місцем роботи п. Марії був сувенірний цех Івано-Франківського художньо-виробничого комбінату. З 1990 року працювала художником-оформлювачем в монументальному відділі Івано-Франківського художнього фонду. Вона багато і плідно працює, починає активну виставкову діяльність, є учасником багатьох мистецьких акцій та виставок, як колективних, так і персональних: Коломия, Самбір, Долина, Івано-Франківськ, Житомир, Київ. Цікавими були персональні виставки в Коломиї: до Першого Всесвітнього Собору Духовної України (1990 р.) та в 1991 році – до 750-ліття міста, де авторка представила майже 400 високохудожніх зразків керамічних виробів. На основі цієї персональної виставки, яка відбувалася в Музеї народного мистецтва Гуцульщини (нині Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського), у газеті "Прикарпатська правда" була надрукована стаття "Як співає глина?". Автор статті журналіст Марія Іванчук, оглянувши виставку, написала: "Цільність, довершеність, дзвінкість, музика". А про саму авторку влучно висловилась: "…тернопільчанка за походженням, чарівниця-гуцулка за покликанням". У 1992 році М. Лобурак переїхала до Коломиї, на батьківщину чоловіка, де почала працювати в цеху майоліки заводо­управління будівельних матеріалів. Новий цех художньої кераміки був організований на основі перебудови та реорганізації старої котельні. В ньому працювало близько 30 осіб. Колектив складався як з народних майстрів, так і з молодих спеціалістів, випускників Косівського технікуму декоративно-прикладного мистецтва ім. Касіяна, серед яких і Марія Лобурак. Як художник-професіонал, вона певний час була головним художником цеху майоліки, де створила багато унікальних взірців керамічних виробів: тарелі, тарілочки, свічники, плакетки, кашпо, вази та вазочки, скульптурні композиції, монументальні твори. Для своїх великих декоративних ваз знайшла креативне вирішення: використовувала сирець дренажних труб, які в той час виготовляли на заводі. Там же створювала взірці та форми для кахельного виробництва. Цей процес цікавив її ще з початку навчання у технікумі. Мисткиня створювала різноманітні керамічні вироби за традиційними технологіями та розписом: ритування, фляндрування. Часто використовувала ліпку. Уже в ранніх творах художниці чітко виражена самобутність та власна цікава манера розпису. Вона добре відчуває коломийську глину, вміло застосовує її пластичні властивості. Характер творів вражає красою і витонченістю, оригінальним трактуванням людських фігур, виконаних як в майоліці і теракоті. Одним з феноменів розпису п. Марії є продовження традицій кольорової гами Гуцульщини та Покуття, виконаної жовтими, коричневими та зеленими поливами. Такі кольори добре сприймаються оком, викликають спокій. Керамічні вироби художниці є оригінальними, легкими, привабливими, величавими. Вони утворюють справжні пластичні симфонії. На ліпних і оздоблених розписами творах тісно переплітається старовинне з новітнім. Відчувається нестримна новаторська натура художника-гончара. Автор відчуває момент, коли саме керамічний виріб перетворюється на твір мистецтва. Міра злагодженості – і є талант. Її декоративна пластика малих керамічних форм є оригінальною, сміливою, світлою, казковою, професійною. Залишаючись коломийською щодо джерел та засобів, твори майстрині набувають особливих прикмет, з’являються нові сюжети, ритміка і сполучення кольорів. На жаль, після 1990-х років в Україну з країн ближнього зарубіжжя почали масово завозити різноманітні дешеві пластикові вироби. Створилася абсолютно подібна ситуація з керамічним промислом, яка була в Галичині у кінці ХІХ ст. Виробництво майолікової продукції різко впало. Цех художньої кераміки проіснував до 1993 р., тому що продукція стала нерентабельною, його закрили. Багато виробів пропало, що стало для працівників цеху та М. Лобурак великим стресом. Саме родина допомогла мисткині пережити всі ті неприємності та продовжувати улюблену справу. У 1999 році п. Марія перейшла працювати в Коломийську художню школу ім. Я. Пстрака викладачем малюнку, де 38 років директором працював її чоловік Ярослав та син Олег (викладач малюнку). Працюючи в школі, допомогла не одному поколінню молодих людей чудово малювати, а деяким з них, в майбутньому, стати художниками і викладачами. Важливе місце у житті майстрині відіграє громадська робота. Марія Лобурак іде в ногу з усіма подіями, які відбуваються в Коломиї. В її доробку є авторський розпис церкви "Стрітення Господнього", монументальними роботами М. Лобурак оформлена ощадна каса, лікарні – районна та дитяча, садочки, загальноосвітня школа №5, музична школа №2, капличка в селі Раківчику та інші. Її руками були реставровані чисельні ліпні елементи на фасадах будинків до святкування Гуцульського фестивалю, який проходив у місті в 2000 р. У творчому доробку також є багато пам’ятних медалей, які репрезентують майже всі визначні події. З її кахель побудована піч у Музеї архітектури та побуту України в Києві. У 2007 році Івано-Франківська облдерж­адміністрація нагородила Марію Лобурак почесною відзнакою "За подвижництво в культурі Прикарпаття". Мисткиня багато працює на замовлення. На даний час художниця із сином Олегом працюють у власній майстерні. Саме Олегу прийшла цікава ідея спробувати щось кардинально нове. Починаються творчі пошуки. Син запропонував малювати олійними фарбами картини на полотні, використовуючи сюжети гуцульських кахель. Гама кольорів традиційна, як для кахель: жовта, коричнева, зелена. На своїх картинах художниця зображає різні сюжетні сценки, що передають побут та звичаї гуцулів, природу, звірів та птахів, військових, а також сакральну тематику – святих, церкви, хрести. Вміло передає ефект текучості підглазурних фарб, технологія яких використовується при виробництві кахель. Розміри картин різні – від 50 до 80 см. Перша робота була подарована синові Олегу. Потім – картини для себе, друзів та знайомих. Так почався новий період у творчості Марії Лобурак. Це цікавий експеримент, який дає змогу відчути красу Гуцульщини та Покуття, життя її жителів, звичаї та побут, вірування. Відчувається нестримна новаторська натура художника. Твори яскраві і самобутні, створюють затишок, заспокоюють, надихають. Картини майстрині прикрашають інтер’єри багатьох закладів Коломиї, зберігаються в приватних колекціях не тільки коломиян, але й за кордоном, зокрема в Музеї української діаспори в США (м. Клівленд). Талановита людина талановита в усьому. Художниця не може працювати в обмежених рамках. У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського п. Марія із сином часто проводять майстер-класи для молоді навчальних закладів міста та туристів. Це розписи на камінцях, склі, полотні, папері на різноманітну тематику, які викликають велике зацікавлення. Мета цих уроків – розвинути в молоді потяг до краси та прищепити їй любов до рідного краю. Натхнення для своєї творчості майстриня черпає у сприятливій, щирій родинній атмосфері, дружніх сімейних розмовах, взаєморозумінні, які завжди панують в їхньому домі. Завідувачка відділу кераміки Романна БАРАН Науковий співробітник відділу кераміки Наталія ОЛІЙНИК Читайте також: Олег Лобурак, художник та автор першого мультфільму про Коломию: “Намагаюся підкреслити особливість міста”