Додому Новини Культура Валерій Дідорак: “Ну що то за життя без музики, без кави і...

Валерій Дідорак: “Ну що то за життя без музики, без кави і без Пруту!…”

0
Поділитися

Тут слід правильно розкласти акценти: кава, музика, Прут – це лише психо-емоційний фон, який акумулює креативну енергію для коломийського майстра ексклюзивних мистецько-вжиткових виробів Валерія Дідорака.

Зізнається: як тільки, каже, відчиняю двері своєї майстерні, – відразу включаю на телемоніторі джазові або рокові концерти. Відтак другим пунктом – заварюю каву й беруся за роботу…

На стінах у Валериній майстерні – чудернацькі риби, екзотичні тварини, спокусливі й гріховні жіночі фігури, химерні вироби з натуральних кореневищ дерев, макети коломийських будівель 19-го сторіччя і ще всіляка всячина зі шкіри, деревини, полікераміки, смальтових скелець. Часто забігає син Костя.

Костя, як і його тато, виготовляє декоративно-вжиткові речі. Кожен з них працює над власними проектами, кожен має своїх симпатиків і клієнтів. Однак мистецькі напрямки в обидвох дуже схожі. Й не даремно Валерій і Костянтин Дідораки відомі як “Арт-студія Дідорак”.

Валерій не надто охоче згадує початок свого входження на мистецьку орбіту рідної Коломиї. Бо починав як ремісник, майстер з пошиття одягу. Перейшов на шкіру: шив з цього матеріалу одяг, аксесуари, обшивав меблі, сидіння тощо. Водночас працював творчо. Таке роздвоєння приносило мінімум доходу й максимум утоми. Й довелося робити вибір. Вибрав художність. Основний матеріал залишився той, на якому набив руку – шкіра. Потім долучилися пластик (як начинка), дерево, інші новітні технологічні сполуки. Почав робити мистецькі сувеніри, деякі великих розмірів.

Так дійшов до виготовлення динозавра в природну величину. Якийсь час ця гігантська ящірка, цей неприкаяний прибулець з мезозойської доби стояв на приватній території навпроти площі Скорботи, лякав уночі п’яничок, а вдень тривожив фантазію шкільної дітвори. І миролюбно пощипував траву.

Тепер динозавр перекочував до бензозаправки “ОККО”, що біля паперової фабрики. Майстер має ще одного подібного, він уже майже довершений.

– Маю намір створити динопарк, – ділиться планами Валерій. – По Коломиї сто тисяч років тому бігали мамонти й носороги. Я вже зробив кілька макетів носорогів. Можу їх виготовити у натуральному зрості. Залишається знайти замовника, який би поставив їх на окоглядному місці. Наскільки мені відомо, ніде в найближчих географічних координатах нема чогось подібного…

Майстер щойно завершив ексклюзивну річ на замовлення магазину “Панна ванна” – величезну жіночу туфельку на високому підборі. В основі смальтової туфельки – ванна. І до якої категорії віднести цей рукотворний виріб? Здавалося б – просто собі реклама. Та не тільки. Це вже належить до мистецтва, самоцінного і не обов’язково прив’язаного до побутово-вжиткової тематики.

Перейдемо тепер до іншої тематики майстра, до архітектурної. Валерій ще чотири роки тому почав виготовляти макети коломийських будівель, які мають мистецьку й історичну вартість. Зараз має готових 17 споруд, виготовлених з полікераміки.

Залишається дати їм зелену вулицю, – поставити десь на відкритому просторі, можливо в центральній частині міста. Для туриста воно було б пізнавальним дороговказом.

Двері Валериної робітні завжди відчинені. Тут протягом усього світлового дня звучить вишукана джазова музика, постійні слухачі якої – переважно місцеві художники й артисти. Сам майстер нею, музикою, заряджається так само, як заряджається щоденним моціоном на берег Пруту. Й погода значення не має. Ритуал? Десь майже так.

Текст: Андрій МАЛАЩУК

Фото: Андрій КАНЯ