З усіх п’ятьох сіл, чиї громади добровільно пристали до Коломиї, не вагався лише Товмачик. Інші села, перш ніж схилитися на такий до певної міри ризикований крок, пройшли період сум’яття й довгих нервових обговорень. Село з найбільшим бюджетом Товмачик мав кілька вагомих причин для об’єднання з Коломиєю. За словами в. о. старости Віктора Григорчука, найважливіша причина така: сума в 300 тисяч річних надходжень до сільського бюджету, яку вони мали до об’єднання, катастрофічно мала, аби зводити кінці з кінцями. За такі гроші навіть сто метрів асфальтівки не прокладеш, а не те, щоби планувати сякий-такий розвиток. Прикро було й інше: в селі розташована велика виправна колонія, тут працює (а не лише відбуває покарання) багато людності. А весь податок від зарплат працівників – до двох мільйонів гривень – дотепер надходив до районної та державної казни. Відколи ж відбулося приєднання села до Коломиї, 60 відсотків ПДФО залишаються на місці, тобто в Коломийській об’єднаній громаді, яка делегує всі ці кошти на розвиток Товмачика. Цьогорічний бюджет села становить 3 млн. 200 тисяч гривень. Є куди розігнатися. З усіх приєднаних до Коломиї сіл до Товмачика надійде протягом року найбільше коштів. За ці гроші й планувати щось можна. У Товмачицькому старостинстві вже знайшли застосування великим грошам. Так, за 1 мільйон заасфальтують частину дороги на Сідлище-Отинію, яка має протяжність 14 кілометрів; 1 мільйон піде на перекриття школи; 800 тисяч – на реконструкцію дитсадка. Частину коштів спрямують на освітлення вулиць та на інші проекти. Відколи село приєдналося до Коломиї, поліпшилося транспортне сполучення з містом, - щогодини курсує автобус з міського вокзалу до Товмачика, також щогодини їде з міста автобус до Саджавки повз Товмачик. Взимку міська комунальна служба справно прогортала в селі сніг. А ще міськрада покрила щебенем дорогу, якою іде Хресна хода напередодні Великодніх свят. Щодо мінусів, то найбільший клопіт – проблема зі сміттям Люди вкрай незадоволені роботою фірми ''АVE'', розривають з нею угоди. А сміття загрозливо накопичується. Як піде далі – невідомо, староста безпорадно розводить руками. Невеселі очі у школи, сумні очі у клубу… Ні, насправді у школі все о’кей. Навчальний процес проходить справно, сільську альма матер підремонтовують, ставитимуть нове перекриття. Але от дитячий потік з року в рік маліє. Після дев’ятого класу учні тенденційно школу покидають, вступають у коледжі в Коломиї. Бо ж який їм резон ще два роки протирати штани у школі, якщо за ці два роки можуть здобути якусь професію в коледжі! Йде до того, що школа стане дев’ятикласною, очевидно, в статусі гімназії. Щодо будинку культури, то наслідки радянської гігантоманії вилізають нині боком. Великий клуб утримувати несила. Мало того, що він потроху сипеться й постійно потребує ремонту, так іще й обігріти його взимку – ціла морока. Староста Віктор Григорчук вбачає вихід у придбанні котлів на твердому паливі, які при потребі ганяють до приміщення гаряче повітря. Цього й досить. Працюють у Товмачику кілька приватних підприємців, та найбільше до вирішення проблем села долучається агрооб’єднання ''Перспектив'', яке орендує тут землі. Своєю допомогою дирекція фірми ніби наперед відкуповується від зливи скарг і бунтів, які посипляться на її голову влітку й пов’язані з обприскуванням полів отрутохімікатами. Але не будемо забігати вперед. Час покаже. Автор: Андрій МАЛАЩУК Фото: Андій КАНЯ