“Сучасний фемінізм говорить про те, що кожна жінка має право вибору, ким їй бути і як їй жити” – інтерв’ю з Ольгою Дячук

Представниця ООН Жінки коломиянка Ольга Дячук розповіла читачам “ДК” про власне бачення сучасного фемінізму, важливість ґендерного питання і боротьби зі стереотипами та пояснила, чому впровадження фемінітивів в українську мову неминуче.

Ольга Дячук – колишня головна редакторка одного з найпопулярніших жіночих онлайн- медіа “Еlle.ua”, тепер координаторка руху солідарності HeForShe і представниця ООН Жінки. Незважаючи на те, що вже понад 10 років проживає в Києві, дівчина відчуває себе коломиянкою.

Головною метою у своїй роботі Ольга вважає поширення знань та розуміння проблеми ґендерної проблеми серед українського населення. Коломиянка розробляє ідеї для заходів та проектів, спілкується з українськими медіа, залучає нових адвокатів кампанії HeForShe, які пропагують ідею ґендерної рівності.

Фото з архіву Ольги Дячук

Довідка:

HeForShe – мережа прихильників ґендерної рівності з усіх куточків світу. Це глобальний рух солідарності на підтримку ґендерної рівності, започаткований ООН Жінками, в якому чоловіки стають головними агентами змін. В Україні рух HeForShe стартував у березні 2018 року, серед його цілей – змінити традиційні уявлення про розподіл ролей між чоловіками та жінками, а також сприяти розвінчанню ґендерних стереотипів; залучити чоловіків та хлопців до боротьби з нерівністю, з якою щодня зіштовхуються українські жінки та дівчата, як в особистому, так і в суспільному житті.

-Чому для вас важливе ґендерне питання ? Розкажіть більше про те, чим займаєтеся сьогодні.

-Я доволі тривалий час працювала з «жіночою темою», більше трьох років була спочатку редакторкою, а згодом головною редакторкою онлайн-медіа “Еlle.ua”. Саме тоді я почала помічати і задумуватись над тим, наскільки спокійно ґендерна нерівність сприймається чоловіками і, головне, самими жінками в Україні. Це стало поштовхом для мене вивчити питання з фахової точки зору і, зрештою, привело мене в ООН.

ФОТО: Еlle.ua

Рух HeForShe діє в Україні лише півроку, але за цей час ми вже встигли провести HeForShe Arts Week, співпрацювали з фестивалем документального кіно Docudays, провели свої заходи в рамках Книжкового Арсеналу в Києві, а також серії напівмарафонів у Дніпрі, Львові, Одесі, Києві. Влітку ми організували масштабний освітній захід HeForShe Congress, на якому впливові спікери розповіли про свій успішний досвід досягнення ґендерної рівності.

Окрім того, ми залучили до діалогу найвідоміших українських дизайнерів і дизайнерок, які спільно з художниками та художницями створили міні-колекцію одягу на тему ґендерної рівності – усе це ми презентували в рамках минулого сезону Ukrainian Fashion Week.

Ну а «найсвіжіше» наше досягнення, яким я, звісно ж, пишаюся  – це вступ Міністерства закордонних справ до руху HeForShe. МЗС стало першою державною структурою в Україні, яка долучилась до нашої кампанії та зобов’язалась провести ґендерний аудит у 2019 році.

-Оскільки вам не байдужа ґендерна нерівність, чи можете назвати себе феміністкою? Що для вас є поняття “сучасного фемінізму”?

-Я люблю відповідати на це питання так: я – гуманістка. Для мене це означає, що я однаково є феміністкою, виступаю проти дискримінації за расовою, релігійною, сексуальною та будь-якою іншою ознакою.

Для мене сучасний фемінізм – це усвідомлення того, що чоловіки і жінки народжуються різними, але рівними у своїх правах і можливостях. На жаль, чимало людей, особливо в Україні, бояться слова “фемінізм”, бо просто невірно розуміють його значення. Фемінізм не закликає всіх жінок ставати кар’єристками, не створювати сім’ї чи не народжувати дітей, відмовлятись від жіночного одягу чи косметики. Фемінізм говорить про те, що кожна жінка має право вибору, ким їй бути і як жити. Повірте, якщо ви усвідомлено присвятили себе домогосподарству та материнству, то це теж фемінізм. Проблема в тому, що чимало дівчат відмовляються від своїх мрій і цілей під тиском суспільства, друзів чи батьків, які нав’язують думку про те, що «жінка повинна» чи «не повинна».

-Чи доводиться вам в особистому і професійному житті боротися з ґендерними стереотипами?

-Звісно, протягом життя я часто зіштовхувалась з ґендерними стереотипами, як і багато інших дівчат. Наприклад, в Інституті один з викладачів говорив нам, щоб ми не витрачали дарма час на лекціях і краще б шукали собі “женихів”, а на бізнес-зустрічах деякі чоловіки стверджували, що “красивим дівчатам не варто так багато працювати”. Це звичайний побутовий сексизм, на який ми часто не звертаємо увагу, а деякі жінки навіть сприймають подібні коментарі за компліменти. Я не маю нічого проти влаштування особистого життя чи компліментів моїй зовнішності, але, коли я прийшла навчатись чи працювати, то хочеться, щоб, у першу чергу, оцінювали мої знання, здібності та професійні якості.

На щастя, у своїй професійній діяльності я не зазнавала дискримінації через стать – мені платили на рівні з колегами-чоловіками, а у 25 років я уже займала керівну посаду. Але це тому, що журналістика – відносно ґендерно-збалансована сфера.

-Чи є ґендерна нерівність більш виражена у маленьких містах, як-от Коломия, аніж у великих? Чи можете порівняти досвід як коломиянка і киянка?

-По-перше, хочу зазначити, що я була, є і буду коломиянкою (яка мешкає в Києві). Я думаю, що різниця між маленькими та великими містами у питаннях толерантності визначається лише кількістю населення. Звісно, чим більше людей мешкає в місті, тим більше думок існує. У моєму оточенні у Києві вже давно немає сексистів чи людей, які не розуміють важливості ґендерної рівності. У хлопців, з якими я дружу і спілкуюся, навіть не виникає таких питань – вони бачать і розуміють, що у своїх розумових чи професійних здібностях я та інші дівчата аж ніяк не поступаємося їм.

Я доволі часто буваю в Коломиї, і деяких моїх родичів цікавить питання, чому я у 28 років досі не вийшла заміж чи не стала матір’ю. Але я сприймаю це радше, як різницю світоглядів і поколінь. У Коломиї деякі знайомі дівчата та жінки можуть в негативному тоні назвати мене «кар’єристкою», хоча я вважаю себе просто людиною, яка робить те, що подобається. У розумінні таких людей, професійні здобутки жінки завжди на другому місці після її сімейної “кар’єри”. Але проблема в тому, що кожна окрема людина повинна сама визначати, що для неї є важливішим і цікавішим на певному етапі життя. Іншими словами, якщо ви є щасливими у шлюбі та материнстві, то це аж ніяк не є аксіомою для інших жінок. Нам треба навчитися приймати та розуміти інші точки зору, а також мислити ширше та вільніше.

ФОТО: jetsetter.ua

-Які інститути мають починати впроваджувати фемінітиви, щоб потім вони увійшли у постійний вжиток?

-Я дуже позитивно ставлюсь до фемінітивів, адже вони здавна були в українській мові. Вважаю, що повернення фемінітивів у професійне та побутове спілкування – це одна з форм декомунізації. Фемінітиви, в першу чергу, мають використовуватись у офіційних документах, шкільних підручниках, у кінотеатрах та на телебаченні, оскільки через ці канали люди найкраще сприймають щось нове.

Коли я бачу, як у соцмережах насміхаються зі слів “мисткиня”, “професіоналка”, “директорка”, то розумію, що це, як з перейменуванням вулиць. Багатьом людям у центральних і східних містах України це не подобається лише тому, що “так незручно” і “ми так не звикли”. Але, як і з перейменуванням проспектів, так і з фемінітивами, і з ґендерною рівністю – це процес змін, це еволюція, і вона станеться в будь-якому разі,   хочете ви цього чи ні.

Фото: Сергій Моргунов

Спілкувалася Тетяна Жидак

Головне фото: Еlle.ua