У селі Велика Кам’янка живуть люди твердої породи. Можливо, сама назва села з основою слова "камінь" накладає відбиток на характер мешканців, і так уже 600 років – від часу першої згадки про село. Ось вам кілька прикладів "твердості" породи й характеру. З усіх видів спорту тут завжди у фаворі перебувала важка атлетика, нехай і на аматорському рівні. Це перше. Друге стоїть на особливому місці: з усіх сіл Коломийщини у дні Революції Гідності Велика Кам’янка дала найбільше активних учасників Революції, бійців Самооборони Майдану. Третій доказ "твердості": громада села довго опиралася закликам П’ядиків увійти до складу новоствореної П’ядицької ОТГ. Аж урешті опір було зламано добре аргументованою доказовою базою. Про це буде мова нижче.Найперше ми завітали до школи. Розвиток школи за останніх два роки пішов швидкими темпами, не в останню чергу завдяки освітянській субвенції. (Ось вам конкретний виграш від приєднання до П’ядицької ОТГ). Вникати у господарські деталі не будемо, хочемо відзначити дещо інше. Культурною візитівкою школи є народний хореографічний ансамбль "Прикарпаття" під орудою заслуженої працівниці культури Ганни Огородничук. Танцювати в цьому гурті школярі вважають за честь для себе. Іще б пак! – з різноманітних конкурсів і фестивалів гурт завжди привозить нагороди. З Гуцульського фестивалю в Яремчі привезли гран-прі; гран-прі танцюристи привезли й торік зі Всеукраїнського конкурсу народної хореографії ім. Верьовки.У середній школі функціонують класи дитячої музичної школи села Турка. Юна баяністка Іванка Вівчарук продемонструвала журналістам "Дзеркала" свої інструментальні успіхи. І не біда, що від хвилювання трохи збивалася. Дівчинка відчуває музику, а це головне. Інша школярка Леся Кендзьор натхненно продекламувала вірш Олександра Олеся. Артистично виконав кілька пісень вокальний ансамбль "Перлинка". Має школа й свого естрадного співака – Андрія Огородничука. На гуртку бісероплетіння наставниця Оксана Гуменюк навчає дівчаток робити намиста й мережива. Ще багато цікавинок нам хотіли показати в школі, але час підтискав, на журналістів чекала інша публіка.Завідувачка бібліотеки Світлана Козловська показала нам музейний куточок, у якому особливу нішу займає пам’ять про загиблих героїв Майдану Богдана Калиняка та Ігоря Ткачука. Виявом шани цим загиблим землякам у селі встановлено їхніми побратимами пам’ятний знак.Село має підставу пишатися не лише чоловіками "твердої породи", як було заявлено напочатку цього нарису, і підтвердженням тому є їхній героїчний чин на Майдані в Києві. Село ще й породжує яскраві таланти в особах прекрасної половини людства – жіноцтва. Не можемо оминути увагою молоду ще й вродливу письменницю Христину Козловську, яка про себе заявила на всю читаючу Україну трьома книжками, четверта – у співавторстві. Її твори друкувалися в антологіях та часописах. Світ її фантазії та уяви не може не вражати читача, втомленого від пропаганди і резонерства, від каламутних повеней інформації.А ось зараз ми познайомимо читача з живим "реліктом" (даруйте за фривольність вислову) – найстарішим мешканцем Великої Кам’янки 97-літнім Григорієм Бойчуком. Наскільки чоловік погано чує, настільки добре бачить, без окулярів читає газети. Осінньо-зимова пора для нього – це тяжке випробування бездіяльністю. Ще восени пан Григорій допомагав вибирати з города бульбу, а тепер вимушений сновигати по хаті без діла. Це його гнітить, і донька Світлана, яка доглядає за татом, нічим зарадити не годна... Має що згадати довгожитель: і як повоював на фінському кордоні, і як від вибуху гранати йому посікло осколками ноги, і як святкував Перемогу в Ризі. Чи ж гадав він тоді, у 1945-му, що його, ветерана війни, нагородженого багатьма бойовими медалями, одразу після Перемоги засудять за кримінальною статтею й запакують на десять років до тюрми на Уралі? І де засудять – у рідному селі Великій Кам’янці! За словами мешканців села, то була історія з підпалом радгоспівських скирт сіна. Міліція не знайшла винуватців, але ж бо відзвітуватися треба. Ото й запроторили в тюрми мешканців найближчих від місця пожежі осель...Вже аж під вечір журналісти "Дзеркала" провідали вдову згаданого вже героя Майдану Ігоря Ткачука Марію. Відчувалося, що молода жінка стомилася від журналістських візитів, але ретельно це приховувала. Не приховувала лише середульша донька Іванка, яка не бажала брати участі в розмові. Її можна зрозуміти. Мама пояснила таку поведінку доньки некоректними запитаннями безцеремонних журналістів з центральних українських телеканалів, які "лізли дитині в душу дурнуватими запитаннями"... Тому ми намагалися вестися максимально коректно і "дурнуватих запитань" не ставити.Чоловік Марії був убитий 20 лютого 2014-го року на Майдані пострілом снайпера у скроню. "У перші дні, як стало відомо, що Ігор загинув, нам звідусіль надходила матеріальна допомога, багато коштів, навіть з діаспори, – розповідає жінка. – Я навіть лік усьому втратила, ходила, як запаморочена від того, що сталося з Ігорем. «Бухгалтерію» вели довірені мені люди, найбільше – сільський голова Мирослав Адамський. Він же був головним "прорабом" при будівництві нової оселі, яку ми за ті гроші збудували. Хату від нуля аж до умеблювання й сантехніки нам поклали за вісім місяців. Місцеві будівельники працювали напівзадарма, дехто взагалі безкоштовно. Дуже допомагали підприємці, спонсори, мер Коломиї Ігор Слюзар. Хата, справді, дуже добротно збудована".. Ці слова Марії Ткачук підтвердив і староста села Мирослав Адамський: "У нашому селі нема другої такої добротної хати, аніж та, що ми спорудили для Марії і трьох її дітей"...І наостанок – декілька господарських штрихів, які вніс Мирослав Адамський. Село багате сільськогосподарськими угіддями – 400 га ріллі. Багато паїв орендує польський інвестор. Земельний фонд поповнився й землями дослідної станції, які тепер відійшли до П’ядицької ОТГ, що до неї належить і Велика Кам’янка. За чотири роки збудовано 20 км водогону як за кошти швейцарсько-українського проекту "ДЕСПРО", так і за кошти з обласного, районного бюджетів, а також – за людські кошти. Очікують у селі на гроші з ОТГ для прокладки другої черги водогону. Все село освітлене, є декілька підприємців, з десяток магазинів, дитсадок, амбулаторія. Завідувачка амбулаторії Тетяна Вовк повідомила про успіхи на шляху реформування медицини в селі. Сама амбулаторія відремонтована, є в наявності ще вільні приміщення. 70 відсотків мешканців підписали контракти з сімейним лікарем. – Наше приєднання до П’ядицької ОТГ має багато плюсів, та є й мінуси. Плюси – в надходженні значних коштів на благоустрій, на бюджетну сферу завдяки субвенціям. А мінус – у втраті автономності. Кошти акумулюються не в нас, а у П’ядиках, і треба постійно їх випрошувати. Та, загалом, майже ніхто в селі не шкодує за "бідною самостійністю".Іван ДЖИНДЖУРА Андрій КАНЯ