Саме з цього приводу ще в липні у ратуші збиралися сільські голови, голови ОТГ та представники міської влади, щоб спільними зусиллями розв’язати цю проблему й знайти консенсус. На зустрічі розглянули кілька ділянок, де можна було б побудувати сміттєпереробний завод. Зокрема, це сірчаний рудник в Загайполі, також земельні ділянки в Товмачику та Раківчику.


"Тут вже підведені електрокомунікації, є своя підстанція. Також тут відстань до найближчого житла складає 1800 м. За санітарними нормами повинно бути щонайменше 1000 м", - каже заступник міського голови з комунальних питань Богдан Федорук.
"Дзеркало краю" вирішило поїхати у Загайпіль та Корнич, щоб дізнатись, чи місцева громада не проти будівництва сміттєпереробного заводу поблизу їхнього села.


Інші мешканці не на камеру кажуть, що було б добре мати такий завод, оскільки сміття вивозити справді нікуди.
А от у Загайполі громада має зовсім протилежну думку. З перших хвилин розмови мешканці дали зрозуміти, що налаштовані категорично й будувати такий завод на сірчаному руднику не дадуть. Люди стверджують, що в Україні немає жодного такого прикладу, тому й побоюються, що тут може утворитися такий самий полігон з горами сміття, як і в Коломиї. Вони не хочуть, щоб все сміття з району вивозили саме до них.

З цього приводу ми звернулися за коментарем до заступника міського голови з комунальних питань Богдана Федорука, який стверджує, що справді будуватимуть завод, ще одного полігону в Коломийському районі вже не буде: "Наступним етапом ми чекаємо людей, які мають приїхати й конкретно розповісти про всю технологію, про етапи будівництва, скільки треба сміття, щоб воно запрацювало. Це ми конкретно беремо землю під сміттєпереробний завод, бо такого сміттєзвалища, де захоронюють сміття, ми не хочемо, бо воно перетвориться на таке ж саме, як маємо в Коломиї".
Богдан Федорук продовжує, що ці інвестори реальні готові будувати сміттєпереробний завод на Коломийщині. Міська рада неодмінно проводитиме зустрічі з людьми й розповідатиме про майбутній сміттєпереробний завод.
"Це українці, але заводи їхні стоять не в Україні. Вони якраз хочуть з нас почати. Реально вони можуть відсортувати й забрати 50% сміття. Вони можуть побудувати біоями для біологічних відходів, де братимуть газ, а частину спалюватимуть", – каже заступник міського голови з комунальних питань.

Галина Андрійчук – власниця підприємства. Жінка обурена тим, що ділянку розглядають, як одну з можливих під будівництво сміттєпереробного заводу.
Її підприємство працює поблизу вже 25 років: "У нас є 25 працівників. Люди оформлені. Мають роботу, годують свої сім’ї, дітей. У кінці грудня минулого року прийнята постанова про те, щоб будувати такий об’єкт, потрібно насамперед провести екологічну експертизу. Це й має робити наша влада. Треба визначити, чи в нас хати на такій відстані, як треба. Також поряд ставки, житлові будинки, виробництво".

Один з інвесторів Петро Курилюк (компанія "ЕНЕРДЖІ ГАМА") підтверджує слова сільського голови. Ці землі справді вже розраховані на те, щоб будувати сонячні електростанції. Пан Петро стверджує, що приватизовувати землю їм для цього не потрібно, вони її орендуватимуть.
Щоб оформити всі необхідні документи, треба доволі таки багато часу: "Не було генерального плану. Його вже зробили. Зараз ще не введені землі сірчаного рудника в межі населеного пункту. Якщо це все буде зроблено, то нам достатньо два місяці, щоб виготовити проект і почати будівництво".
Ситуація вийшла двозначна. З одного боку ділянка колишнього сірчаного рудника розглядається для будівництва сміттєпереробного заводу. З іншого – вже готуються документи для зовсім іншого проекту – сонячних електростанцій. Але, крім усього, ця земля розташована за межами Загайполя, тому сільська рада не має жодних повноважень, щоб нею розпоряджатися. То хто ж має право на ці землі?
Щоб дізнатися відповідь на це запитання, ми звернулися з інформаційним запитом у Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури до управління містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Наша редакція отримала таку відповідь.

Ярина БАЛАБАНИК
Фото: Андрій КАНЯ