Весь світ не втомлюється стверджувати, що українки найкрасивіші, а вони щоразу підкріплюють це твердження все новими й новими здобутками. "Дзеркало медіа" поспілкувалося з моделлю Іриною Буряк, яка родом з села Вільховець, що на Городенщині. Дівчина увійшла до п’ятірки найкращих красунь Європи на французькому модельному конкурсі.      – Ірино, розкажи, як по­тра­пила з покутського села до далекої столиці Франції? – Спочатку мої батьки поїха­ли до Парижа на заробітки, а я рік жила в бабусі в Чернелиці. А вже 2014-го батьки покли­кали до себе, і я переїхала до Франції. – Як обживалася на чужи­ні й у якому віці виїхала з України? – Ой, спершу плакала й не хотіла їхати взагалі, потім, уже там, дуже сумувала за друзями, бабусею, усім, до чого звикла. Згодом пішла до місцевої шко­ли, вивчала мову, познайо­милася з однолітками, словом, звикла. До Франції переїхала, коли мені було п'ятнадцять років. – Багато дівчаток із само­го дитинства мріють стати моделями. Про що мріяла ти? – Про моделінг у дитинстві навіть не думала, натомість мріяла стати телеведучою і працювати перед камерами. Хоча можна сказати, що част­ково моя мрія таки здійснилась.      – Як почалася твоя мо­дельна кар’єра? – Знайома порадила мені спеціальну школу, де я й нав­чалася кілька місяців, опано­вую­чи ази модельного життя. Були в навчанні й перерви, але це на результат не вплинуло, адже після закінчення школи з’я­вилося багато пропозицій від різних професійних фо­тог­рафів. – Як потрапила на кон­курс Top Modele Euro­pe 2018? – Побачила в інтер­неті оголошення про набір моделей для участі в конкурсі. Тож відразу заповнила анкету, вка­завши в ній усю потріб­ну інформацію. Вже че­рез деякий час мене за­просили на кастинг. Спо­чатку жорсткий від­бір пройшли 800 дівчат із усієї Європи, далі в чвертьфіналі за пере­могу боролися 144 кра­су­ні, в півфіналі – 51, до фіналу – 10 моделей, уже в ньому – лише 5. Я й увійшла до цієї п’ятірки. – Чи не було супер­ництва між дівчатами, бо зазвичай та­­кі кон­кур­си стають для мо­делей справжніми змаган­нями? – Звісно ж, конкуренція була, адже кожна з нас – красуня, кожна працює в модельному бізнесі. Проте ми одразу домо­вилися, що не нам вирішувати, хто з нас отримає перемогу. Навіть по завершенні конкурсу з деякими дівчатами дружимо та спілкуємося й досі.      –  Які були вимоги в конкурсі? – Кожна дівчина виходила на дефіле в різному одязі – вечірня сукня, білизна тощо. На ходу, фігуру, вміння себе три­мати на подіумі дивилися судді, які й обирали найкращих із-поміж нас. У фіналі дизайнери обирали дів­чат, які мали дефілю­вати в їхніх авторських уб­ран­нях. Загалом кожна модель виступала в двох образах, мені випало дефіле в єгипетському стилі  та в образі дівчини 70-х, мала дуже стильну сукню й рукавички.    – Що дав тобі кон­курс? – Крім моря емоцій та нових знайомств, маю й низку пропозицій від різних дизайнерів і фо­тографів, які запро­шу­ють на покази та фо­тосесії, рекламуючи їхні бренди. Також мене запросили виступити на паризькому тижні моди.     – Хто найбільше під­­тримував і допо­магав? – Звичайно, найбіль­шою підтримкою для мене стали мої батьки, які щохвилини були по­руч, підказуючи та до­помагаючи. Також спри­я­ли й фінансово, адже навіть на початкове мо­дельне портфоліо потрібні кош­ти. – Чим займаєшся, окрім модельного бізнесу? – Здобуваю професію сти­ліста-перукаря, але все ж моє життя тісно пов’язане з мо­делінгом, уже чотири роки співпрацюю з різними фото­графами. – Як це – бути моделлю? – Це досить важка праця. Спершу ніяк не могла звикнути до напруженого графіка, не все тут так легко, як здавалось. Багато годин роботи перед камерою дуже виснажують. Раніше це вимагало неабияких зусиль, але з часом до цього звикла. – Склався стереотип, що моделі вимучують себе вис­наж­ливими дієтами й днями не "вилазять" зі спортзалу. Як ти стежиш за фігурою? – Щодо дієт, то їм усе, що мені заманеться, а ось після шостої обмежую свій раціон, намагаюсь не вживати занадто жирної, гострої чи смаженої їжі. Спортивний зал відвідую тричі на тиждень, наразі мені цього вистачає. Люблю довше поспати. – Моделі багато подо­рожують. А де вже встигла побувати ти? – Нещодавно працювала у  Брюсселі, думаю, всі мої по­дорожі ще попереду. – Що найбільше подо­бається у твоїй роботі? –  Подобається співпрацю­вати з творчими людьми, по­зувати перед камерою. Під об’єктивом відчуваю себе впевнено, це мені дійсно дуже подобається. – Чи навідуєшся до роди­чів на Городенківщину? – На жаль, за чотири роки не була в Україні жодного разу, дуже сумую за бабусею, котра мешкає в Чернелиці. Але все ж планую приїхати якнайшвидше, думаю, влітку мені таки вдасть­ся її навідати.      – Які маєш плани на май­бутнє? – У майбутньому хочеться стати відомою моделлю. У найближчих планах – робити все для того, щоб мрія здійс­нилася. – Що побажаєш читачам? – Бажаю вірити в себе, нічого не боятися, ставити перед собою цілі та йти до своєї мети. Спілкувалася Любов ЛЕВІНСЬКА