У рамках спецпроекту "Хто творить Дзеркало" ми продовжуємо знайомити вас із людьми, які є серцем нашого видання. Сьогодні мова піде про журналістку Ярину Балабаник. Ярина – молода журналістка, з глибокими карими очима. Вона 24/7 живе журналістикою, ба більше – горить своєю справою. Хоча могла бути успішним іноземним філологом. Проте в якийсь момент зробила кардинальний вибір на користь першого. "Я ніколи не думала, що стану журналісткою. Спочатку хотіла бути англійським філологом. Стою в черзі до кабінету, де приймали документи на факультет іноземних мов, почула, що абітурієнти, які стоять поруч, вступають на журналістику. Саме в цей момент я зрозуміла, що філологія – це не моє. Біля мене стоїть мама, кажу їй: "Я не хочу бути англійським філологом, хочу вступати на журналістику", – посміхаючись, згадує Ярина. Зараз Ярина закінчує четвертий курс факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Їй 20 років, родом з Підгайчиків Коломийського району. До цього навчалась у Коломийській гімназії імені Михайла Грушевського. Своїй альма-матер завдячує не лише знаннями, а й хорошими друзями, з якими досі разом. Волонтерська діяльність і хобі "Колись доволі тривалий час я відвідувала театр сучасного танцю "Ерідан". Досі шкодую, що залишила це заняття у дев’ятому класі, щоб більше часу присвятити навчанню. Уже три роки поспіль у моєму рідному селі проводять табори для соціально незахищених дітей, в яких я беру участь як волонтерка. Спочатку приїздили американці, тоді я допомагала з перекладом. Пізніше була в ролі фотографа, адже цю справу люблю не менше, хоча поки ще не займаюсь професійно. Дуже подобається ловити емоції дітей. Ще волонтерила у Львові на Тижні польського кіно та фестивалі "Українська пісня", – каже дівчина. Журналістика – це її стихія Ярина розповідає, що майже 90% її часу займає саме журналістика. Дівчина стала своєрідним відкриттям у нашому виданні. Під час навчання зранку пише журналістські тексти, які з’являються на сторінках газети та сайту. Після обіду біжить до університету, бо навчається в другу зміну. Повернувшись додому, читає багато різних медіаресурсів, наприклад "The Ukrainians", "Platfor.ma" тощо. Вони допомагають відчувати багатогранність своєї справи та вдосконалюватись. Часто бере участь у різноманітних тренінгах, курсах, відвідує лекції, спілкується з відомими людьми в цій сфері. Коли запитую, що читає окрім медіа, відповідає: "Полюбляю романи, адже я – романтична натура", – її голос набирає якихось інших барв, а на обличчі з’являється посмішка. Тут же демонструє книгу англійською, що читає зараз. До роботи в нашому виданні стажувалась на телебаченні в телерадіокомпаніях "РАІ" та "НТК". – Чи були моменти, коли матеріал вже був написаний, проте історія не відпускала? "Так, таке було. Це один з перших моїх матеріалів в "Дзеркалі" із людьми з геріатричного пансіонату. Коли я туди потрапила, спочатку не сприймала все дуже глибоко. Пізніше історії, які я почула від кожної людини, не покидали мене ще тривалий час. Я їх пронесла крізь себе", – розповідає журналістка. Ярина часто пише матеріали на соціальну тему: про проблеми людей з інвалідністю та катастрофічну недостачу пандусів в місті, про притулок для тварин та інші. Каже, що журналістика змінила її внутрішньо, додала впевненості. Вона приносить їй задоволення, бо це постійні нові знайомства з людьми, різними за своїм характером і родом занять. Крім цього, це розширює її світогляд. Серед усіх сфер найбільше подобається телебачення. Можливо, вже через кілька років ви зустрінете цю милу кучеряву дівчину із глибокими карими очима з мікрофоном в руках, яка, посміхаючись, підійде й промовить: "Можна взяти у вас інтерв’ю?". АВТОР: Віталій БИРЧАК ФОТО: Андрій КАНЯ Читайте також: Андрій Малащук – про з’їдену собаку у журналістиці, дослідження власного роду та 6 км щоранку.