ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Як виряджали юнаків до армії на Коломийщині: традиції і звичаї

Традиції і звичаї проводів юнаків до армії: як було колись на Коломийщині і що збереглося до нинішніх часів - розповіли краєзнавці Василь Нагірний та Марія Дишук.

Які приготування проводів до армії існували на Коломийщині?

М. Д : Ой, нам, українцям, хліба не дай, а дай погуляти. Бувало таке, що як зачує село про проводи рекрута до армії, то збереться як на весілля, триста осіб могло гуляти до рання. Напередодні відправки в армію родина йде до церкви - благословляти армійця. На подвір’ї родина влаштовувала величезний намет, на який натягували плівку від негоди, ставили саморобні лавки з дощечок, дівчата прикрашали квітами, запрошували музик тощо. На таке застілля завчасно майбутній солдат з другом чи братом запрошував родичів, друзів і сусідів.  Хлопцю готували почесне місце за столом, посередині, як і молодому подружжю на весіллі.

В. Н: До проводів готувалися завжди відповідально, адже це урочистий день для молодого хлопця і його родини, це велика подія. До армії йшли і на 2 роки, а раніше і на 3 і більше.  Важливо сказати, що чим багатша була родина, тим пишніші проводи влаштовували батьки своєму синові. Так сказати, хто на що гаразд.  Але не було такого, щоб хлопець з бідної сім’ї йшов до армії без проводів. Цікаво те, що за часів Австрійської імперії навіть сироті влаштовували проводи, приготуваннями займалися війт або ж громада. У той час також можна було відкупитися від армії, наприклад, якщо хотів пошлюбитися.

Які обряди існували проводів до армії?

В. Н: Якщо проводжали хлопця на три роки у моряки, то дійство було значно емоційнішим, аніж коли студент йшов до армії на один рік. Але у кожному селі обряди свої. Зазвичай співали рекрутських пісень, а кохана хлопця приносила вишиту хустину, яку чіпляла йому булавкою на груди. Цю хустину, як оберіг, солдат забирав з собою. Також колись батьки прив’язували вишитого рушника на плечі хлопцю "На щастя і долю", "На щасливу армійську дорогу".  Раніше молодь ставала в коло, а в центрі солдат танцював з дівчиною. Ще досі пам’ятають  ту пісню "Рушив поїзд в далеку дорогу",  під яку всі гірко плакали.  Був такий звичай, який зберігався до Радянського Союзу. Дівчата заквітчували молодого або прикріпляли йому до грудей вінок, щось на кшталт сучасної бутоньєрки. Це робилося на випадок його загибелі, мовляв, щоб не зустрів смерті "нежонатим".

А як благословляли солдата у радянські часи?

М. Д: Духовні цінності для українців завжди важили найбільше. Попри заборону батьки освячували синові натільний хрест  і ховали його за пазухою або ж в кишеню.  Але до церкви вже боялися йти, молилися так, аби ніхто не чув. Матір благословляла сина і хрестила його тричі. Коли відправляли вже до автобуса на військкомат, хлопцеві треба було йти спиною вперед, не повертаючись. Так люди вірили ще здавна, що смерть не стане перед обличчям хлопця.

В. Н. "У цей час перед тим, як відправитися у дорогу, хлопці йшли до будинку офіцерів, де їх проводили напутніми словами. Це була своєрідна пропаганда. Бути у війську, вважалося, честю і гонором. Навіть дівчата цуралися заміжжя з хлопцем, який не пройшов військової муштри.

Що змінилося з тих часів? Чи дотримуються традицій проводів до армії сьогодні?

М. Д: Ой, багато вже забулося. Найбільш прикро, що пісень тих вже не співають. Молодь танцює під сучасну музику. Але проводи здебільшого є у селах: люди збираються, щоправда, вже у ресторанах і там відправляють хлопця у солдати. Гості приносять гроші "на солдатські черевики" чи то "на добру долю військову", як і раніше, але вже у конвертах, які потім солдат віддає батькам. Кохана дівчина вже не вишиває юнакові хустини, а приносить квіти, переважно це синьо-жовті ромашки. Також є ще одна традиція, яка збереглася ще з часів Радянського Союзу. Друзі залишають на пляшці шампанського побажання або розписуються на ній і закопують її в саду. Після повернення солдата урочисто розкопують її і випивають.

В. Н. Зранку як хлопець вже приїжджає до військкомату  і має ось-ось сідати в автобус і вирушати, його друзі починають викрикувати "Коломиє, спи спокійно, Йван йде в солдати!".

 АВТОР: Тетяна ЖИДАК