Боже, як пахне той Серпень!
Незрівнянно.
Досконало.
Квітково.
Мабуть, так пахне рай...

Різнобарв'ям пихатих жоржин, що повиставляли панські капелюшки, купаючись в обіймах лінивого сонця, рум'яного та великого, подібного до свіжоспеченого колобка...

Делікатними каптуриками вишуканих настурцій, малих спокусниць, що зваблюють
натомлених бджіл до остатнього поруху тендітних крил...

Барвистими латочками розхристаний космей, вільних та кошлатих, мов саме літо...

Пихатими кокардами величних гладіолусів, схожих на старих гвардійців, що пильно стережуть кордони...

Розкішними суцвіттями пишних гортензій, подібних до колишніх пàнів у кринолінах, які запрошують всіх до танцю...

Пістрявими шоломами пікантних чорнобривців,
пряних та екзотичних, немов Османська імперія,
бо їх завше багато і вони всюди...)

Оксамитовими спідницями благородних гвоздик, трохи гордих та зверхніх, як придворні дами, що вихваляються одна поперед одною своєю вродою...

Диким медом зажурених мальв, прив'ялих та вічно закоханих в полудневу спеку...

Вицвівшими очима старих блаватів, що ховаються од сонця в обіймах стиглого колосся, переплітаючи свої долі з кривавими слізьми
обшарпаних маків...

Боже, як пахне той Серпень!
Феєрично.
Млосно.
Ягідно...

Вишуканим варивом спізнілих абрикосів, з цитриновими нотами в старій мисці на ґанку...

Бурштиновим джемом кисло-солодких яблук, цілованих та люблених смугастими осами...

Малиновими рогликами, притрушеними цукровою пудрою, викладених на великій тарелі, на втіху дітлахам...

Липкою мармеладою з суміші остатніх ягід, всіх до купи, які були...

Сливовими цукатами, такими темними, як осінні ночі, з барвою спізнілої фіялки...

Соковитою скибкою кавуна, солодкою та хрумкою, обгризеною аж до шкірочки...

Ожиновим чаєм, завареним під вечір на старій веранді...

Cерпень пахне...
Буяє тим квітом.
Плямкає тими смакàми.

Мостить п'янкими пахощами вузьку стежку прямісінько в осінь...
А, може, в раю завше серпень?..

Людмила Галінська