Історії успіху ветеранів російсько-української війни надихають і стимулюють українців. Цей репортаж – про чоловіків, які створили спортклуб для емоційного розвантаження ветеранів та їхніх рідних, а місцева влада й підприємці пішли їм назустріч: допомогла з приміщенням і основними витратами на втілення.
Сьогодні хлопці діляться своїм досвідом з ветеранськими організаціями інших міст і навіть готуються започаткувати власний бізнес із виготовлення тренажерів, пише Газета «Вільний голос».
Інші ветерани теж досягають успіху: хтось створив чудовий ресторан і дав роботу побратимам, хтось став перукарем, спортсменом, урядовцем, хтось – продовжив службу і досягнув висот у ЗСУ. Це тішить. Адже ті, хто пройшли хрещення вогнем, не завжди легко адаптуються до цивільного життя.
Все почалося з війни
Славнозвісний батальйон Кульчицького, сформований на початку війни (у липні 2014 року) з активістів Самооборони Майдану, тримав оборону в районі Ізюму-Слов’янська, згодом – під Дебальцевим. Були серед військовиків батальйону і коломияни: Андрій Криштафович, Роман Фурик, Андрій Спіров.
Одна з найтрагічніших втрат Коломиї у цій війні – смерть Романа Фурика, учасника Революції Гідності, пораненого світло-штурмовою гранатою на барикадах Майдану, самооборонівця, людини наскрізь позитивної й відданої. Щороку взимку в Коломиї відбувається футбольний турнір пам’яті Романа Фурика. Але цьогоріч через пандемію захід перенесли на літо.
Інші коломияни щасливо повернулись додому живі й сповнені доброї впертості робити щось важливе, а головне – смакувати від цієї роботи. Ще там на Сході Андрій Спіров облаштовував спортзони для себе і побратимів.
«Перші турніки робив з дерева і перемотував їх мотузкою, бо ми розташовувалися впритул до сепаратистів, зайві звуки могли накликати на нас біду», - згадує Андрій Спіров. На одній із зустрічей з коломийськими атовцями Андрій Спіров, Михайло Кушнірук, Андрій Криштафович та Сергій Войцехівський зійшлись на думці, що варто переходити від ідеї до дій. Звернулися до міськради, шукали спонсорів. Андрій Спіров має фах зварювальника, тож вирішив власноруч виготовити спортивне обладнання: спершу в місці дислокації, а по завершенню служби - і в Коломиї.
Як народився «Ветеранський простір 14,5»
Андрій з побратимами поставили собі за мету реалізувати план із спортклубом для атовців. Не давали проходу міському голові Ігорю Слюзару, збирали кошти серед підприємців міста. І врешті стіна пала: місто знайшло кошти на фінансування спортзалу для ветеранів, виділило приміщення в цоколі історичної австрійської будівлі на розі вул. Шевченка-Довбуша, поряд з центром допомоги учасникам АТО. Довелось добряче пропрацювати, розбираючи завали непотребу у цьому підвалі. Вивезли 10 вантажівок «добра» на смітник. Але крок за кроком вималювався непоганий простір.
Коштами міського бюджету здійснено ремонт приміщення: від проведення комунікацій до облаштування роздягалень, вбиралень і душових. В планах – масажний кабінет. Після важких бронежилетів, іншої амуніції в більшості військовиків є негаразди з опорно-руховим апаратом. Оплату комунальних рахунків також взяло на себе місто та ще й офіційно працевлаштували адміністратора ветеранського простору – Андрія Спірова, якого нещодавно змінив Андрій Криштафович.
Обладнання атовці виготовили самі. З матеріалами допомогли бізнесмени міста. І якщо очікуєте побачити там якісь напівкустарні тренажери та турніки, то ні: роботи і справді виконані старанно, зварював власноруч Андрій Спіров, тестував на собі. Кілька електротренажерів хлопцям передали знайомі коломияни.
Назву обрали невипадково: простір – тому, що це насамперед місце зустрічі однодумців, де у невимушеній атмосфері можна поділитися думками, підтримати одне одного, побути серед своїх. А 14, 5 – це діаметр набою до великокаліберного кулемета.
Не тільки спорт
Ініціатори створення «Ветеранського простору14,5» в Коломиї не могли передбачити ані ковід, ані пов’язані з ним виклики. На початку 2020 року коронавірус був десь там – на іншому краю материка. А тому коломийські ветерани АТО потрапили у чергу змін карантинних обмежень: місто вже 5 разів потрапляло в червону зону, плюс абсолютний стоп у березні-квітні 2020-го та січневий локдаун. Проте навіть у ті дні, коли спортивний зал не працює, він все одно виконує свою головну місію: атовці тримаються купи і підтримують один одного на складних етапах.
Зал об’єднав не тільки ветеранів, але й їхніх дружин, дітей. Перше відчуття, яке виникає у «Ветеранському просторі» - родинна атмосфера. Все просто, жінки займаються у вільний від роботи час, переважно на вихідних, домовляються між собою про годину. Чоловіки мають про що поговорити під час тренувань, щодо вправ завжди готовий проінструктувати Андрій Спіров, адже спортом займається давно і ретельно. Розповідає, що системні тренування допомагають ветеранам навіть після важких контузій: приступи трапляються все рідше і загалом самопочуття набагато краще.
«Спорт як можливість емоційного розвантаження – тільки одна із функцій «Ветеранського простору 14,5», - каже Андрій Спіров. - Адже ми не дарма обрали таку назву. Тут ветерани українсько-російської війни отримали шанс об’єднатися, час від часу бувати «своїм серед своїх», адже в цивільному житті тема війни сприймається не так, як бачили і відчували солдати. Різне буває… Зриви, запої, панічні атаки. В такий час ветерана може зрозуміти тільки побратим. Зрозуміти і витягнути».
Власна справа
А нещодавно Андрій Спіров вирішив піти далі: започаткувати виробництво тренажерів й підключити до процесу побратимів з батальйону Кульчицького. Ризиковано в час економічної кризи – скажете ви. Та цим козакам все по плечу. Вони вже на ділі доводили, що мають вдосталь впертості й енергії втілити свої ідеї. І це не тільки про «Ветеранський простір», але й про військові досягнення. Хлопці чекають закінчення карантинних обмежень, щоб зареєструвати свій бізнес, а поки – вирішують організаційні моменти майбутнього виробництва спортивного обладнання.
АВТОРКА: Наталка Сандецька