У невеличкому селі Уніж Городенківського району, серед неймовірної природи Дністровського каньйону отаборилися "Строкаті єноти".

Дитячий табір з такою назвою організував ще у 2016 році ветеран АТО Олександр Чуб, пише Репортер.

Якщо є місце для України

Чуб родом із Ніжина Чернігівської області. До війни ходив морями. Коли почався Майдан, їхнє торгове судно якраз заарештували в Африці. Додому Олександр повернувся у 2014 році, записався до Нацгвардії та пішов на фронт. У Донецькому аеропорту отримав важке поранення.

Потім, попри все, продовжував допомагати побратимам, возив необхідне, проводив навчання з першої медичної допомоги. Нині посміхається, що «чоловіка з апаратом Елізарова на всю ногу, який розказує про те, як вижив, бо вмів собі правильно затягнути джгут, сприймають краще».

Далі була довга реабілітація, яку провів – на велосипеді! Олександр об’їхав на ровері США та Канаду, коли там презентували фільм Леоніда Кантера "Добровольці Божої чоти". Чуб є в тій стрічці.

Три роки тому разом з однодумцями він організував в Уніжі дитячий табір «Строкаті єноти». Каже, особливістю їхнього табору є прагнення надихати дітей на різні активності й через них формувати громадянську позицію.

"Усі, хто до нас долучається – вони всі небайдужі громадяни, – говорить Олександр Чуб. – Усі інструктори – це друзі. З них третина – ветерани. Є волонтери, туристи, спортсмени, медики. У нас можна бути будь-ким, якщо у твоєму світогляді є місце для України. Ми є активні і хочемо, аби діти ставали активними, веселими й небайдужими до громадянських питань, до місця, де вони живуть".

Пірати, домани і 13 воїнів

Цього літа у «єнотів» буде аж чотири заїзди по десять днів. У кожному по сотні дітей. Зараз триває перший – для наймолодших, від 8 до 12 років. Вони з різних куточків України, зокрема й діти військових та загиблих на війні.

Олександр Чуб проводить екскурсію великою та зеленою територією. Навколо гарно, кольорово, гамірно, а все одно якось спокійно і затишно. Дітей на вулиці небагато, бо порозбігалися по заняттях.

У їдальні за двома столами сидять зо два десятки «єнотів». Такі зосереджені на малюванні, що й не звертають уваги на чужих. Від столу до столу бігає киянка Уляна Федоряченко. Вона інструктор з живопису та веселощів, бо організовує різні розважальні заходи. От, сьогодні у них конкурс талантів. Уляна ще носиться зі списком учасників.

Загалом у таборі 15 інструкторів. Кожен має свій напрямок. Франківчанка Лілія Голда тут уже другий рік. Проводить з дітьми заняття з музики. Привезла різні екзотичні музичні інструменти. Каже, дітлахи у повному захваті. Ще показує, яких єнотів понашивали разом, потім планують робити ловців снів.

У таборі є вісім роїв, у кожному – 12-13 дітей. Малі обирають собі двох менторів, придумують назву й гасло.

«Мій рій називається «Є», – посміхається Ліля. – А гасло звучить так: «Ми були, є і будемо. Шлях свій не забудемо. Свій до свого по своє – ми шануєм наше Є!». Ще у нас є рій «Чампіньйони», «Дерева», «Камбоджійські хрущі», «13 воїнів», «Домани», «Пірати», «Рибки».

З вікна кухні доноситься запах чогось смачного. Там пораються троє жінок. Кухарка Оксана розказує, що готують на обід – борщ, рис з овочами та рибу. Вона із сусіднього села Вільхівці. Каже, Уніж зараз не впізнати, бо ожив від дітей. Захоплюється дисцип­ліною в таборі та насиченістю програми, тож привела сюди двох своїх синів.

Розминка з чемпіоном світу

«Репортер» потрапив на шостий день таборування. Його оголосили вільним днем, коли діти самі обирають, чим хочуть зайнятися.

Велика групка дітлахів зібралася в саду. Одягають спеціальне спорядження, каски на голови. Інструкторка Аня вчить їх тримати рівновагу та пересуватися по канатній дорозі. «Єноти» чемно один за одним її проходять від дерева до дерева.

Внизу біля Дністра, у лісі, побудували смугу перешкод. Тут займається ще одна група. Усі у кольорових футболках з принтом єнота на грудях. Їх діти робили самі.

На футбольному полі проводить заняття з самооборони Едуард Богачук. Він тут теж уже не вперше. Має досвід роботи з діть­ми, бо п’ять років тренує малих у Калуші. До речі – чемпіон світу з фрі-файту 2013 року. Каже, від спорту взяв усе, що хотів, і переключився на більш актуальне – тренування дітей.

"Фрі-файт наповнений ідеологією – це боротьба зі слабкостями, повага до цінностей – батьків, батьківщини, вчителя», – говорить Едуард.

Щоранку він ще проводить спільну розминку. Всі діти та інструктори роблять зарядку на цьому ж полі, босоніж, серед прохолоди від Дністра.

Свої заняття закінчив Віталій Мамчар із Рівного й проводить екскурсію «корабликом» – так називають будинок, де живуть діти. Минулого року Віталій звільнився з війська, а тут він за інструктора з туризму. Планує з дітьми вибратися недалеко в ліс, разом зварити кулешу й заночувати в наметах.

Веде у спальню до хлопців. Вона дуже простора, усе дерев’яне, двоярусні ліжка дуже близько одне до одного. В іншому боці – кімната дівчат. Між спальнями ігрова кімната. Тут часто проводять кіносеанси й різні заняття, коли на вулиці погана погода.

Ще в таборі працює «єнотова» пошта. Щодня діти пишуть листи одне одному, інструкторам, кухарям – і вкидають у спеціальну паперову скриньку. В листах дякують за гарно проведений час, за приготовану смакоту, розказують про враження.

Збоку «кораблика», на галявині, старші діти обступили киянина Володимира Галащука. Уважно його слухають, багато питають.

Володимир розказує дітям про нейробіологію, про те, як працює мозок, про формування шаблонів. Пояснює, чому люди можуть розмовляти одною мовою, промовляти ті самі слова, але розуміти їх по-різному. Чому часто людям, які вертаються з війни, важко знай­ти спільну мову з іншими. Особливо це цікаво дітям ветеранів, бо їх воно зачіпає.

Десять днів і 15 хвилин

За словами Олександра Чуба, за десять днів табору діти сильно міняються. Вони пробують себе у нових ролях, нових вміннях.

Діти різні, хтось відкривається вже в перші дні, а хтось пізніше. На це їм тут дають час і дають вибирати. Каже, достатньо на три дні залишити дитину у спокої, а потім вона вже щаслива і бігає з усіма.

"У нас принцип роботи в тому, що ми на будь-якому занятті просимо присвятити 15 хвилин, тобто бути присутнім, а далі дитина робить вибір, – розповідає Чуб. – Чи вона залишається, чи йде на інше заняття, відпочити, почитати книжку. Коли є ця свобода, коли вони знають, що після 15 хвилин вони вільні, зазвичай ніхто нікуди не йде".

Каже, табір розрахований на те, аби показати, зацікавити, аби діти продовжували те, що їм припало до душі в Уніжі.

"Зрозуміло, що більшість повернеться додому й забуде, а хтось таки продовжить. На це ми й налаштовані, – говорить Олександр. – Ми не можемо виховати дитину за десять днів, але можемо її надихнути".

Для тих, хто бажає віддати дитину до табору, вся потрібна інформація є на сторінці "Строкаті Єноти".