ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Степан Процюк: Повністю аполітичним письменник може бути хіба що в країні з багатовіковою щасливою історією

Письменник з Івано-Франківська Степан Процюк – постать в сучасній українській літературі широко відома. Він упевнено зайняв там свою нішу дослідника людської психіки, у доробку якого – понад 30 книжок. Його твори перекладаються , географія їхніх розповсюджень доволі широка. Про це свідчать зустрічі з читачами не лише в усіх областях України, а й у Гельсінкі, Римі, Чикаго, Нью-Йорку. А оце днями письменник мав презентацію свого нового роману "Травам не можна помирати" в коломийському музеї писанки.



Згаданий роман – про 70-ті роки в Україні, про роки арештів, судилищ, самоспалень, про затхлу добу, коли влада вже не розстрілювала, однак гнула хребти й викручувала язики інакодумцям.


Після презентації письменник охоче погодився на інтерв’ю для нашого видання.



- Степане, хтось з "професійних читачів" вдало зауважив: "Кожний письменник, що б там не писав, пише передусім про те, ким він є насправді". Наскільки є самого Процюка у Процюкових романах?


- На цитату відповім цитатою: "Кожна проза – або автобіографічна, або погана". Кожний письменник так, чи інакше "пише про себе", бо пропускає через себе чуже життя, якого він не проживав. У цьому й полягає дар словесного перевтілення. Якщо Ви маєте на увазі мої біографічні романи, то, щоби схопити портрет іншої людини, я ж мушу ту людину якось відчути. Перед написанням роману про Винниченка я скрупульозно вивчив його щоденники. Розумієте, існують тонкі межі, коли дуже близько підступаєш до чужих енергій і вони тебе потім виснажують на певний час…



- А про кого з видатних письменників Ви б не могли, чи не хотіли б написати роман?


- Пишу про тих, хто близький мені за психотипом. А про кого не зміг би? Про багатьох не зміг би, наприклад, про Котляревського, чи там Остапа Вишню. Натомість  хотів би написати, скажімо, про Івана Світличного, Івана Багряного, Євгена Маланюка, про Тичину.



- Зараз багато письменників пишуть на актуальну тематику – про Революцію Гідності, про війну на Донбасі, про корупцію на верхах тощо. Чи має письменник відгукуватися на злобу дня? Чи мусить брати участь у важливих громадських рухах, аби правильно передати в книжці характер своєї доби?


- Ну ось послухайте, Ремарк був на війні два тижні, а написав найкращий на той час роман про війну "На західному фронті без змін". Гадаю, якби він воював два роки, то вже нічого путнього написати б не зміг. Війна випалила б у ньому письменника. Повністю аполітичним письменник може бути хіба що в країні з багатовіковою щасливою історією. Я активно реагую на політичні події в моїй країні, маю колонки у деяких відомих виданнях. Але добрий письменник мусить уміти поєднувати актуальне з загальнолюдським, інакше він є просто публіцистом, чи дослідником.



- Чи достатньо заробляєте на життя з літературної творчості?


- Ні, хоч мої книжки  й перевидаються. Крім гонорарів заробляю на прожиття викладацькою роботою в університеті, якусь копійку маю з авторських колонок на сайтах.


- Вас вважають майстром психологічної прози. Чи всі особисті переживання викладаєте на папір словами своїх героїв?


- (Усміхається). Далеко не всі. Іноді голова перемелює такий мотлох і шлак, що не варто його пускати межи люди навіть словами персонажів.



- Чи не виникає відчуття перенасиченості власними текстами?


- Я довго й дуже важко пишу роман "Пальці поміж піском", пишу з перервами. Знаєте, іноді буває «втома металу», буває, нічого не пишеться. Коли відчуваю, що писати не можу, не пишу. Взагалі-то писати можна будь-коли, але чого варте письмо, не підсвічене внутрішньою енергією!


Спілкувався Андрій МАЛАЩУК