Сьогодні, 5 січня, виповнюється 100 років Герою України, легендарному сотенному УПА "Кривоносу" Мирославові Симчичу.
Мирослав Симчич народився 5 січня 1923 року у с. Вижний Березів Коломийського повіту (нині Косівського району) — український військовий та громадський діяч, сотенний УПА, політв'язень, який 32 роки провів у радянських концтаборах. Кавалер орденів «Свободи» та «За заслуги», почесний громадянин Коломиї та Львова. У жовтні 2022 року Кривоносу нарешті присвоїли звання Героя України.
Найуспішнішим боєм сотенного Симчича став Рушірський бій під Космачем, в якому, за даними Центру дослідження визвольного руху, з радянського боку, окрім дивізії НКВД, брали участь 31, 33 і 87 прикордонні загони та деякі інші радянські формування. З боку УПА — місцеві курені «Гайдамаки», «Карпатський», вірогідно, «Гуцульський» і «Перемога», а також з Калущини сюди зрейдував знаменитий курінь «Скажені» Павла Вацика-Прута (який замінив пораненого курінного Різуна).
Усього — не менше 10 сотень чисельністю понад 1200 старшин і стрільців. Очевидно, на один з таких зазначених прикордонних батальйонів по дорозі на Космач, в селі Шепіт, натрапила Березівська сотня, в якій Симчич на той час командував 3-ю чотою. Разом з сотнею Ґонти ця сотня оточила і за одну добу розгромила той батальйон. У бою Мороз був тяжко поранений і передав команду саме Симчичу, який перед тим з двома чотами успішно закрив прорив ворога, і довів бій до переможного кінця.
Сили УПА вийшли з Космача та дали можливість частинам НКВС увійти до села. Згодом партизани оточили Космач. Бій тривав три доби без перерви. Вистрілявши весь запас своєї амуніції, частини НКВС подали радіограму в Станіслав до штабу дивізії, щоб їм давали підкріплення, бо вже вони не мають чим захищатись і от-от капітулюють. Радіограму перехопила українська розвідка. Зі Станіслава їм відповіли, що поміч буде. Командування УПА вирішило не допустити допомоги.
Поки основні повстанські сили зводили запеклі бої в Космачі, кілька сотень стало заставами на підступах до села зустрічати останні резерви дивізії НКВСистів. Березунам прийшов наказ відійти до потоку Рушір на засідку: дорогу з Яблунова до Космача випало перекрити їм. Новий сотенний Юрко, якого командування УПА призначило замість Мороза, не знав місцевості, тому доручив керувати боєм досвідченому «Кривоносові».
Місцевість була ідеальною для удару. Повстанці розташувались на схилах над дорогою у підкову, замаскувались у снігу. Ця посилена сотня мала на озброєнні 22 легких кулемети, полковий міномет, «бронебійку», понад 20 автоматів, десь 15 напівавтоматичних рушниць, решта — карабіни (кріси) й гранати.
Колона НКВС з'явилася зранку: 12 вантажівок-студебекерів (за іншими даними — понад 15), тісно напханих солдатами, і одна легкова автомашина зупинилися перед щойно розібраним повстанцями мостом. Усі були на видноті. За 2,5 години знищили майже всіх — 405 солдатів та офіцерів НКВС. Існує версія, що в цьому бою загинув командир дивізії генерал-майор Микола Дергачов. У документах він згадується як підполковник. Більшовики, начебто, щоб применшити і приховати масштаби втрат у тій операції, заднім числом понизили його у званні.
За 40 хвилин після початку бою розривна куля влучила Мирославові Симчичу в ліву руку, перебивши кістку вище ліктя. Про рану він нікому не сказав, аби не понижувати бойового духу підлеглих. Симчич перетягнув собі рукав кожуха на зап'ясті, щоб кров не стікала. Наприкінці бою він знепритомнів від втрати крові.
Почалася гангрена. Лікарі категорично радили ампутувати руку. Однак повстанець відмовився від ампутації і за порадою місцевого знавця лікарських трав почав щоденні промивання рани відваром трини — дрібних залишків сіна та насіння гірських трав.
Узимку 1946 — аж до весни Симчич хворіє на тиф. У цей час гине сотенний Мороз, сотня з новим командиром Підгірським зазнає втрат і розсіюється. Але здаватися з повинною ніхто не йде. Симчич офіційно призначається командиром Березівської сотні, збирає її і відновлює боєздатність. Сотенний Кривоніс переживає безліч облав та бойових сутичок.
Останній бій
4 грудня 1948 — Кривоніс із Чернецем (Петром Томичем) перевіряли зимові криївки. Сніг перестав падати й не заносив сліди. Вирішили перечекати у перевіреній хаті, там їх побачила дочка двоюрідної сестри господині. Ця двоюрідна сестра виявилася завербованою сексоткою МДБ. Раптом хату оточили більшовики. Друзі вели бій від першої години дня до десятої години вечора, очікуючи, що з настанням ночі на допомогу прийде боївка повстанців. Чернець був тяжко поранений кулеметною чергою, червоні запалили хату. Кривоніс і Чернець знепритомніли від диму. Коли з палаючої хати припинилися постріли, більшовики облили водою ковдру, накрили нею господаря хати і змусили його витягати повстанців із полум'я.
Арешт
Засуджений 1949 року Івано-Франківським Військовим трибуналом за участь в УПА на 25 років позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з урками. Згодом повторно дістав ще 25 років за «участь у націоналістичному угрупуванні». 1956 Комісія Верховної Ради СРСР скоротила термін покарання до 10 років. У 1963 році Симчича звільнили. Однак 30 січня 1968 він знову заарештований за так званими «нововиявленими обставинами».
Звільнений у 1985 році. Усього відбув в ув'язненні 32 роки, 6 місяців і 3 дні.
Життєвий шлях Мирослава Симчича ліг в основу книги Михайла Андрусяка «Брати грому».
Мирослав Симчич деякий час мешкав у Коломиї. 2018 року тут йому встановили прижиттєвий пам'ятник "Борцям за волю України".
Нагадаємо, сьогодні у Коломиї відзначатимуть 100-річний ювілей. О 12:15 відбудеться покладання квітів біля пам'ятника "Борцям за волю України" . А о 13:00 у Музеї історії міста Коломиї розпочнеться ювілейний вечір з нагоди 100-річчя Кривоноса "Із Богом та Україною в серці".
Як повідомляли раніше, до 100-річчя легендарного сотенного УПА Мирослава Симчича створили пам’ятний календар на 2023 рік.
Фото з архіву Дзеркала медіа.