Юля Рибалкіна, працівниця притулку, знає поіменно кожного зі своїх 150 чотирилапих годованців. Знає звички кожного та характер, його життєву історію. А історії майже у кожного собаки, котрого безжальна доля закинула до цього пристанища, драматичні. Хтось м'якосердий підібрав на вулиці і приніс до притулку, когось Юля або її бабуся привели сюди виснаженого й хворого, хтось підкинув, аби спекатися зайвого клопоту. А бувають випадки, коли милу тваринку привозять і залишають, бо чиясь дитина нею вже «натішилася». Собаки, як і люди, наділені різними розумовими здібностями, – пояснює Юля. – Хтось загальмований і тугодум, як-от Фунтік; а хтось буквально вражає психічним розвитком, як собака на ім'я Я-я. Вона прогулювалася по трасі, і я її підібрала. Мама питається: «Ну як ти називаєшся?». Собака зирить в очі вдячним поглядом і вимовляє: «Я-я». А ось іще один пес на ім'я Корні (так його назвали, бо родом з Корнича) потрапив до притулку дуже наляканим. Хлопець, який його привіз, розповів, що став свідком жорстокої сцени: якось увечері він їхав своєю автівкою слідом за іншою. І ось те авто зупинилося, водій викинув з кабіни пса і стрельнув у нього. Хлопець не міг проїхати мимо. Підібрав собаку, поранену в ногу, і вранці привіз до притулку. Тепер декілька слів, власне, про сам притулок. Його відкрито 2012 року, як відділок комунального господарства міськради. Знаходиться він по вуличці, що навпроти сирзаводу. Територія досить велика, більш-менш облаштована для тримання безпритульних собак. Однак, потребує ще чималих затрат на добру огорожу, на самі приміщення для собак і окремі секції. Опікуються бездомними тваринами три штатні працівники, а по суті цілий сімейний підряд: Юля, її мама з вітчимом та ще допомагає бабуся. Робота в притулку цілодобова, бо ж маєш справу з живими істотами, до того ж безпорадними. Чого вартує тільки всю зграю нагодувати. Лише пшеничної крупи треба 700 кг на місяць. А за день ці безрідні тварини з'їдають 700 – 800 літрів каші. А ще ж треба наварити рису, перловки, гречки. Та й чогось м'ясного. Юлина мама там і проживає в будиночку на території притулку, а дівчина з бабусею мають помешкання в середмісті. (Квартира на дев'ятому поверсі – мініпритулок. Окрім Юлі й бабусі тут проживають вісім собак і сім котів). Дивно це бачити, але вся зграя в притулку слухняна й дисциплінована. Зненацька можуть підняти гвалт, однак, достатньо дівчині на своїх вихованців підвищити голос, як гавкіт умить припиняється. Запитую, як Юля приборкує некерований агресивний випад у зграї, адже ж трапляється таке, собаки не дресировані, не породисті. Юля посміхається: «Для неадекватних у мене є два слова, від яких найагресивніші опускають смиренно хвіст». «Не кусаються?» «Ніколи!»... У зграї є свій статут, свої закони, своя ієрархія. У більшості – стадний інстинкт. Разом з тим можна спостерігати, як окремі годованці зграю ігнорують і тримаються відособлено. Такі собі горді самітники. Декотрі групуються за спільними інтересами й життєвими принципами, пихато поглядаючи на сіру масу. Ну цілком, як у людей. «Наші тварини по-своєму, по-собачому щасливі, – каже Юля. – Вони не знають страху, болю, небезпеки. За ними – цілодобовий нагляд. Захворілих лікують ветеринари з «Пана Коцького» та «Айболіта», беруть з нас по мінімуму». Попри те, витрати іноді немалі, доводиться доплачувати з власної кишені. Комусь необхідно накласти на зламану кінцівку гіпс, комусь зробити операцію. Цуценята часто хворіють чумкою та ентеритом, – це таке вірусне захворювання. Отже, аби притулок мав повністю цивілізований вигляд, потрібна допомога. Благо, знаходяться доброчинці, як-от підприємець Куничак, іноді підкидає харч фірма «Делсо», молочарня в Путилі. На жаль, про існування притулку для собак місцеві мешканці мало поінформовані. Усі знають про волонтерську групу «Вдячні лапи». Однак, за словами працівників закладу, ця група ніякого відношення до притулку не має. Їхня функція – знаходити для тварин нових господарів, допомагати відшукати зниклих. «Вдячні лапи» вбачають у функціонуванні притулку конкурента і всіляко намагаються нам нашкодити, – заявляють працівники, – підключають і пресу, і телебачення, заявляють, що у нас знущаються над бідними тваринами». Ми не будемо на шпальтах газети вникати у конфлікт, нехай собі самі розбираються. Але, як відомо, краще один раз побачити, аніж сім разів почути. А з побаченого можна зробити тільки позитивні висновки: тварини доглянуті, нагодовані, навіть по-своєму охайні. Аби в цьому пересвідчитися, варто поспостерігати, як собача зграя грайливо кидається на Юлю, досить їй зайти на територію і щось до своїх вихованців гукнути. Велика то справа – повне взаєморозуміння і довіра одне до одного! Іван ДЖИНДЖУРА