Земне життя християнина – це дорога назустріч Богові. І ця зустріч можлива не лише по завершенні земного шляху, але вже тут, на землі. Вона відбувається кожного разу, коли ми відкриваємо двері своєї душі та серця перед нашим Господом. По-особливому відбувається сьогодні, коли Бог сходить до нас з Небес, Народжуючись у людському тілі, а ми вирушаємо думками і серцем до Вифлеєму.

Вирушаймо в дорогу назустріч Новонародженому, підбадьорені ангельськими словами: «Не бійтеся, я благовіщу вам радість велику…» (Лк.2,10). Долаючи страх і перебуваючи в радості, що з неба, можна сміливо вирушати до місця Народження Спасителя. Тільки ці два слова переконали пастухів рушити в дорогу. А ми переконані, підбадьорені і утверджені на шляху до Бога повнотою Євангельського благовістя, прикладом святих, власним досвідом благого промислу Божого про кожного з нас. Наш Бог є Любов’ю (1Ів. 4,8). Любов’ю чистою, смиренною і святою.

Століттями людство гордо, у своїй мудрості, підіймало погляд вгору і там шукало Бога. Бог явився в яслах і, щоб Його побачити, треба опустити очі додолу, долаючи власну гординю, у смиренні, покорі і любові – яка не надимається. Очищаючи серце, ми очищаємо духовний зір для богобачення: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Іти назустріч Богові – це жити духовно-діяльним життям.

Шлях до Бога – це шлях, коли поруч інші. Не один пастух отримав вістку про Народження Христа, а багато. Зі сходу мандрували мудреці. А Пречиста Діва Марія була в опіці Праведного Йосипа. Так само і ми ідемо назустріч Богу разом із ближніми.

У ці святкові Різдвяні дні ми будемо поспішати до рідних домівок, щоб у колі близьких зустріти радість приходу у світ Спасителя. Для багатьох із нас ця дорога до рідного дому, після тимчасової розлуки з сім’єю, виконання суспільних справ і обов’язків, різноманітних клопотів, пов’язаних з приготуванням до свят, – лише мить. Після холоду і розлуки на нас чекатиме тепло домашнього вогнища, зустріч з поглядами люблячих людей, обійми, радість і посмішки, святковий стіл.

Зупинившись на цьому відчутті, нам варто усвідомити, що є люди, повз яких ми пройшли на вулиці, поспішаючи додому, які залишаться у вечір Різдва самотніми, у холоді і в голоді, в нестатках, горі і відчаї. Саме у такі святкові дні, коли примножується радість у одних, в інших збільшується відчуття самотності. Увечері в містах, у багатоповерхівках, багато вікон не засвітиться. Темнотою будуть оповиті вікна багатьох сільських хат, мешканці яких відійшли у вічність, покинули рідну землю у пошуках щастя за кордоном. Нашим святим обов’язком, особливо у дні Різдвяних свят, є творити справи милосердя, відвідувати і допомагати самотнім, тим, які опинилися в складних життєвих обставинах, хворим і немічним, словами і ділами виявляти свою любов до них, пам’ятаючи, що «носячи тягарі одні одних, виконаємо закон Христа» (Гал. 6,2) і «невинні ми нікому нічого, крім того, щоб любити один одного» (Рим.13,8).

Наші солдати на Сході України тільки у думках і у снах бачать радість Різдва, даруючи нам можливість комфортно, у безпеці проводити святкові дні. Пам’ятаймо їх у молитвах, просімо для них заступництва у Бога, також молімося за їхніх рідних, яких вони покинули. Молімося за мир в Україні. Вони не самотні у цей час, тому що Христос Народжується у серцях, де панує любов. А їхні серця переповнені любов’ю, бо «немає вищої любові за ту, як хто душу свою покладає за ближніх своїх» (Ів.15,13).

Коли ми з радістю і трепетом наблизимось до печери, де спочиває Немовля, нас буде чекати ще одне велике чудо. Ми збагнемо, що весь час ідучи назустріч Богові, ми були супроводжувані Ним, і навіть самою дорогою є Бог, бо, як сказав Христос про Себе: «Я є дорога, і правда, і життя» (Ів.14,6). Він був з нами в обличчях наших рідних, близьких – інших людей, адже кожна людина є Образом і Подобою Божими. І як ми ставимося до ближніх, так ми ставимося до Самого Бога.

Якщо ми ще не пережили особливої зустрічі з Христом, якої сподобилися святі, то дякуймо Богу, що досі на шляху до Нього. Адже шлях до того, кого любиш, чи навіть саме передчуття цієї зустрічі, – це уже зустріч, яку переживаєш у своєму серці. А зустріти Бога, це також зустріти й усвідомити себе самого – себе справжнього.

У цей час Різдва ми покликані ввійти і в радість Богородиці, запалити наші серця від Її любові. Вона – від роду людського, і ми – люди, Вона тримає на руках Еммануїла. Немає іншого шляху до радості, як любов, і немає іншого шляху любові, як тільки через самозречення: нехай стане душа наша, за образом Раби Господньої, хай в ній звершиться чудо любові. І вона відчує дотик Духа Святого і в ній Народиться Христос.

Можливо, ми не розуміємо любові Божої, любові досконалої, тому що самі не вміємо так любити, наші духовні рецептори сприйняття любові Божої атрофовані внаслідок життя в гріху і беззаконні. І якби існував якийсь універсальний ключ для сприйняття Божественних істин, то цим ключем стала б любов.

Всечесні отці, дорогі браття і сестри, прийдіть, возрадуємось у Господі! Хай наше серце сповниться радості, бо Він зійшов до нас і не посоромився прийняти на Себе нашу убогість. Радіймо, бо цим зшестям осяяний для нас весь світ, і в його світлі ми можемо чіткіше бачити нашого Творця і Його ставлення до нас, нашу природу і нашу участь – тимчасову і вічну.

Радіймо, тому що сама радість, сповіщена ангелами в часі Народження Спасителя світу, – це тільки початок радості вічної і невимовної. Амінь.